Основні методи оцінки природних ресурсів
Багато видів природних ресурсів є не лише предметом праці а й його результатом. До того ж як предмет праці одні і ті ж ресурси мають багато корисних властивостей, ефект від використання яких неоднаковий. Тому існує по¬стійна потреба в оцінці економічного змісту природних ресурсів.
Природні ресурси є часткою природного середовища, яке сформувалось без участі людини і потім було залучене в господарський оборот. Елементи природного середовища стають для суспільства ресурсами лише на певній стадії розвитку продуктивних сил, коли з'являється потреба в них і можливість їх використання. Так, вода в природному стані є даром природи. Вона знаходиться поза всяким господарським обігом і не підлягає грошовій оцінці. Інша річ, коли вода, взята з джерел зрошення, набуває нової якості під впливом засобів і праці, вкладеної в процесі будівни¬цтва та експлуатації каналів і споруд. У цьому випадку вона має певну вартість і є ресурсом для суспільства. Перетворення ж води з продукту природи в зрошувальну означає перетворення її в засіб виробництва.
Залучені в господарський обіг природні ресурси є важливим фактором виробництва і не можуть не враховуватись у національ¬ному багатстві. Природні ресурси, залучені у виробництво, є носі¬єм виробничих відносин і втілюють у собі єдність споживної вар¬тості та вартості. Все це викликає необхідність розглядати природ¬ні ресурси як еко¬номічну категорію.
Як і будь-яка економічна категорія, природні ресурси історич¬ні. Характер і ступінь використання природного середовища як од¬нієї з умов виробництва визначається рівнем розвитку продуктив¬них сил і виробничих відносин. Ще 40-50 років тому уранові руди не мали ніякого практич¬ного застосування, зараз — це енергетичний ресурс. Постає потреба оцінки природних ресурсів; оскільки продукт гос¬подарської діяльності має вартісну форму.
З позицій формальної логіки всі дії щодо якісної та кількісної характеристики ресурсів називають оцінюван¬ням, сам же результат дій — оцінкою. Оцінювання вимагає встановлення певних відносин між суб'єктом (людиною) і об'єктом оцінки (природними ресурсами). Наприклад, не¬обхідно знати і оцінювати не лише агрокліматичні умови території, а й ті вимоги, які до них висуває людина в пев¬ній галузі виробничої діяльності (в нашому випадку це сільське господарство). З цим пов'язана проблема добору критеріїв (конкретних показників, від найзагальніших до розгалуженої та складної системи показників), за допомо¬гою яких відбувається оцінка компонентів природи.
У логіці виділяють чотири компоненти оцінок: суб'єкт, об'єкт, характер і основа оцінки. Суб'єкт — це той компо¬нент, через який «проводиться» ідея релятивізму (віднос¬ності) в оцінюванні, тобто ідея необхідності співвідношен-ня кожної оцінки з вимогами суб'єкта. Самі по собі природні умови і ресурси ні погані, ні хороші, питання про їх цінність постає лише, коли людина вступає у взаємодію з ними в процесі господарської-діяльності. Отже, характер оцінки буде змінюватись залежно від мети, для якої вона здійснюється. Не можна, наприклад, оцінити клімат чи природу певного регіону як сприятливі чи несприятливі. При такому фор¬мулюванні залишається незрозумілим, для якого саме виду діяль¬ності сприятливий чи несприятливий природний комплекс або який-небудь його компонент. Правильними будуть такі формулю¬вання: «природні умови несприятливі для розвитку хімічної про¬мисловості» або «клімат сприятливий для вирощування озимої пшениці».
Отже, предметом для оцінки є взаємодія «об'єкта» і «суб'єкта» в кожній конкретній ситуації, а критерії оцінки формуються залежно від її мети.
Оцінки історичні, вони змінюються не лише від суб'єкта до суб'єкта, але в одного і того ж суб'єкта з плином часу.
Справа не лише в тому, що на різних етапах господарської ді¬яльності може змінюватися значення, цінність того чи іншого ре¬сурсу. Справа ще й в системі виробничих відносин. Річ, що оціню¬ється певним суб'єктом позитивно, може через деякий час стати для нього зовсім нецікавою, отже, і не цінною, або навпаки. Тому оцінка природних умов і ресурсів історично відносна і залежить від цілої низки умов — соціальних, економічних, природних, нау¬ково-технічних, від стану і ступеня використання самих природних ресурсів і ступеня рівноваги природного середовища.
Підвищена увага в наш час приділяється економічним оцінкам природних ресурсів, хоча вони дотепер залишаються ще недостатньо обгрунтованими.
Суспільству важливо знати, скільки потрібно докласти праці, щоб замістити ті чи інші ресурси, які були вилучені в природі. Отже, оцінка — це не лише елемент товарного виробництва, вона важлива для будь-якого суспільства, оскільки дає змогу зберігати працю або попереджувати її втрати в майбутньому. Оцінка повинна відображати _ не стільки фактичні витрати, пов'язані з використанням, скільки значущість природних ресурсів для народного господарства.В умовах товарно-грошових відносин економічна, оцінка при¬родних ресурсів повинна виражатись у вартісній формі. Без вар¬тісної оцінки сьогодні ще неможливо визначати вклад відповідних галузей у сукупні результати виробництва і відповідно доцільні масштаби вкладень суспільних коштів у їх розвиток. Правильна ж оцінка ресурсів у тому числі й природних, з одного боку, забезпе¬чує рівні економічні (госпрозрахункові) можливості для підпри¬ємств, що працюють в різних умовах, з другого — забезпечить створення ефективного матеріального стимулу до раціонального природовикористання.