Будівельні суміші в Україні
Встановлена виробнича потужність цементної промисловості становить 26 млн. т. У східній Європі й регіонах колишнього СРСР вищі показники лише у Росії (89.6 млн. т.) та Польщі (53 млн. т.).До 1990 року всі підприємства працювали на повну потужність і готове споживання цементу в Україні становило 460 кг. в рік на душу населення. Спаду будівництві, більше ніж трикратне підвищення цін на основне технологічне паливо – природний газ, розрив економічних зв’язків, експортні бар’єри на кордонах нових країн призвели до того, що з 1991 до 1996 роки виробництво цементу в Україні скоротилося до 4,8 млн. т., а саме 92 кг на душу населення. У 1997 році відбулось зростання виробництва до 4937 тис. тон, що на 118 тис. т більше ніж у 1996 році.
Однією з основних причин різкого зниження виготовлення цементу є значне зменшення будівництва в Україні й країнах-сусідах (Білорусь. Росія, Молдова). Лише в Україні зупинено 80 будівельних компаній, що являють собою основних споживачів українського цементу. Ще одним важливим фактором є те, що український цемент не є конкурентноспроможним за ціною, він дорожчій ніж в деяких країнах СНД і Центральної Європи. За 1997 рік співвідношення цін становило 1,625. Різниця в ціні цементу пояснюється ціною палива, що використовується для його виробництва (Україна – газ, інші країни – вугілля, відходи вуглезбагачення, відходи нафтопродуктів).
Для розвитку галузі дуже важливим є експорт продукції. За останні 8 років найбільший обсяг експорту українського цементу було досягнуто у 1993 році, що становило 13% від загального обсягу його виробництва. За даними Держкомстату, обсяг експорту цементу у 1994 році становив 1 млн. тон, а попит іноземних фірм на закупівлю цементу був 5 млн. тон.
В 2000 році українські цементні заводи виробили 6676,3 тис. т. “сірого порошку” (в 1999 році – 7441,1 тис. т, тобто виробництво скоротилося на 10%), з яких 1365,1 було вироблено “сухим” способом і решта 79,6% було виготовлено “мокрим” способом. Але, нажаль, спад виробництва відбувся не лише за рахунок “мокрого” цементу (якого зробили на 8,9% менше), але і за рахунок “сухого” (на 15,4% менше).
Далі, наведу коротенький аналіз інших важливих підгалузей.
Лакофарбова промисловість. Річний обсяг продажу за оцінками становить більше 300 млн. доларів, в середньому на кожного громадянина України припадає 3 кг. фарби на рік. На ринку представлено 40 вітчизняних виробників і більше 20 іноземних. Доля імпорту на вітчизняному ринку складає 40%, 60% - вітчизняної. Лакофарбовий бум, що спостерігався в 1997-1998 роках, дещо притих. Проте сам ринок не втратив комерційної привабливості - принаймні, за підрахунками експертів, середній тижневий виторг магазинів, що спеціалізуються на фарбі та лаках, становить близько 2-5 тис. грн. А от структура попиту змінилась. Ринок, і нині спроможний поглинути загалом до 100 тис. т фарби на рік (лише столиця використовує понад 3 тис. т лаків та фарби щороку), став шумливішим до ціни пропонованого товару.
Якщо раніше продукція з Німеччини, Швеції, Англії, Польщі, Чехії, Болгарії, Туреччини, Естонії та інших країн швидко набирала популярності, впевнено відтісняючи лакофарби 30-ти вітчизняних виробників, то нині цікавість до недорогого українського товару відновлюється. З широкого цінового діапазону - $1-80 за 1 літр (залежно від виробника, призначення фарби, її якості) - найбільший попит на дешеву вітчизняну продукцію. Обсяги імпортних поставок в Україну істотно зменшились ще й тому, що іноземні компанії-постачальники після осінньої кризи віддають перевагу роботі за принципом "вранці - гроші, ввечері - стільці". В результаті більшість вітчизняних імпортерів або взагалі припинили поставки з-за кордону, або пропонують покупцеві товар зі старих запасів. Але можна відверто сказати, що вітчизняний виробник не в змозі повністю забезпечити попит на фарбу.
Важливою проблемою багатьох підгалузей є те, що нестача обігових коштів підштовхнула підприємства до використання псевдо ринкових форм розрахунків – бартеру, давальницької сировини, взаємозаліку боргів, “тонізації” економічних відносин, що ще більше обмежило можливості суб’єктів господарювання і бюджетів всіх рівнів. Через це, бартеризація економіки набула загрозливого характеру. В 1998 році у промисловості будівельних матеріалів був най вищий показник серед усіх галузей промисловості України – 65,8%.
Промисловість будівельних сумішей здебільшого оснащена застарілими технологічними лініями, неефективними тепловими агрегатами.
До цього часу використовуються сезонні заводи, побудовані на початку XX століття, із застарілим енергетичним обладнанням, без застосування будь-яких контрольно-вимірювальних приладів та засобів автоматичного регулювання. Через низькі темпи оновлення основних фондів стан теплотехнічних агрегатів погіршується, збільшуються енерговитрати.
Підприємства будівельної індустрії порівняно більш сучасні, але під час їх проектування застосовувались здебільшого найдешевші технології, що не спрямовувались на енергозбереження.Висока енергоємність вітчизняних будівельних матеріалів та сумішей значно впливає на їх конкурентоспроможність як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Тому вирішення проблем енергозаощадження в будіндустрії та промисловості будівельних матеріалів є завданням номер один.