Сучасний стан, особливості розміщення та проблеми розвитку галузей легкої промисловості України
Серед галузей промисловості, які забезпечують виробництво товарів народного споживання, провідне місце займає легка про¬мисловість, її виробничий потенціал включає 25 підгалузей, більш як 600 підприємств та організацій. У 1998 р. порівняно з 1990 р. обсяги виробництва продукції цієї галузі становили лише 25%, у тому числі: тканин усіх видів — 7,4%, взуття — 4,5%, трикотаж¬них виробів — 2%. Це пов'язано з цілим рядом причин: порушен¬ням зв'язків по кооперації, незахищеністю вітчизняного спожив¬чого ринку, низькою купівельною спроможністю населення та ін.
Легка промисловість України охоплює текстильну, трикотаж¬ну, швейну, шкіряну, взуттєву, хутрову та інші галузі, підприємст¬ва яких у розміщенні орієнтуються переважно на споживача, на¬явність трудових ресурсів та сировини.
Провідною галуззю легкої промисловості с текстильна проми¬словість, яка представлена бавовняними, вовняними та лляними виробництвами. В структурі бавовняної промисловості виділяють прядильне, ткацьке, крутильно-ниткове і фарбу вал ьнообробне ви¬робництво. Найбільш потужні бавовняні підприємства знаходя¬ться у Херсоні і Тернополі (бавовняні комбінати), Донецьку (ба-вовнянопрядильний комбінат), Нікополі (прядильно-нитковий ком¬бінат), а також у Києві, Харкові, Чернівцях, Івано-Франківську, Львові, Полтаві, Коломиї, Коростишеві та Родомишлі. У 1998 р. бавовняна промисловість України забезпечувала 62,5% загально¬го виробництва тканин.
Вовняна промисловість представлена первинною обробкою вов¬ни, виготовленням пряжі, тканин та виробів. Підприємства галузі розташовані у Чернігові, Харкові, Києві, Донецьку, Кривому Розі, Одесі, Луганську, Сумах, Черкасах, Богуславі, містах Чернівець¬кої та Закарпатської областей. У структурі виробництва тканин усіх видів на вовняні тканини припадає 7,8%.
Лляна промисловість України розвивається на власній сиро¬вині. Підприємства — основні виробники лляної продукції зосе¬реджені у Рівненській, Житомирській, Чернігівській та Львівсь¬кій областях; в Одесі знаходиться підприємство конопле-джуто-вої промисловості, в Харкові — канатний завод. Лляні тканини становлять близько 11,3% загального виробництва тканин в Україні. Продукція цієї галузі повністю задовольняє потреби України, а певна частина — експортується.
Шовкова промисловість України, що значною мірою пов'яза¬на з виробництвом хімічних волокон і виробляє близько 8,8% тканин, зосереджена у Києві, Черкасах, Луганську, Лисичанську. Трикотажна промисловість України випускає досить різнома¬нітний асортимент продукції, однак за 1991—1998 pp. обсяги ви¬робництва продукції цієї галузі скоротилися більш ніж у 50 разів (з 351 млн. шт. виробів у 1990 р. до 6,5 млн. шт. виробів у 1998 p.). Підприємства цієї галузі розміщені у Києві, Львові, Харкові, Одесі, Сімферополі, Миколаєві, Донецьку, Івано-Франківську, Луганську, Чернівцях, Дніпропетровську, Хмельницькому та інших містах.
Швейна промисловість зорієнтована переважно на споживача продукції, тому підприємства цієї галузі розміщені у великих на¬селених пунктах. Найбільш потужні підприємства зосереджені у Києві, Львові, Харкові, Одесі, Луганську.
Шкіряно-взуттєва промисловість представлена підприємства¬ми, що виготовляють одяг, галантерейні вироби, взуття та іншу продукцію, використовуючи як природну, так і синтетичну сиро¬вину. За останні роки у взуттєвій промисловості України спосте¬рігається істотне скорочення обсягів виробництва: якщо у 1990 р. випускалось 196 млн. пар взуття, то у 1998 р. — лише 8,9 млн. пар. Взуттєві фабрики діють у Києві, Харкові, Луганську, Львові, Одесі, Запоріжжі, Кривому Розі, Хмельницьку та інших містах.
Хутрове виробництво представлено підприємствами, які пере¬робляють натуральну сировину, виготовляють штучне хутро та випускають різноманітні вироби з них. Хутрові підприємства працюють у Харкові, Львові, Одесі, Балті, Краснограді, Жмерин¬ці, Тисмениці.
Щоб легка промисловість в Україні розвивалася більш краще, пропонуються наступні заходи:
•Захист українського виробника
Більшість країн світу імпортує ті товари, яких не має на власному ринку. Крім того, встановлюються квоти на імпорт таких товарів, які виробляються в країні. У нас існує нагальна потреба в розробці таких законів.
Для розв’язання цієї проблеми було розроблено пропозиції на Раді Директорів підприємств текстильної промисловості України, які було направлено до уряду. Так, наприклад, щодо питання про оподаткування продукції було розроблено проект сплати всю необхідну суму податків не в 40-ка податках, які зараз діють на Україні, а в одному. А потім вже – нехай податкова вирішує, розподіляє ці податки.Потрібно поставити такі умови торгівлі, які захищають свій ринок. Наприклад, в магазинах Прибалтики націнка на власну продукцію – 18%, натомість у нас – цілих 20-25%. Що, звісно, і стає головними перешкодами на шляху до реалізації продукції. Подивимось, що відбувається при реалізації продукції: в найкращому випадку українське пальто попадає до нашого покупця відразу ж : фабрика-магазин. В найгіршому – повертається у вигляді імпортного товару , вже полежавши на полицях західних магазинів, та залишившись там без попиту. Назад, на батьківщину, ці вироби завозяться фірмами-імпортерами.