Кондитерська промисловість України: проблеми і перспективи конкурентоздатності

3.Проблеми, пов'язані з російським ринком збуту: обкладення товару ввізним митом у розмірі 21% на 1 кг та введення ПДВ 20% на українську кондитерську продукцію.

4.Проблеми, пов'язані з пакуванням кондитерської продукції.

Розглянемо вищенаведені проблеми детальніше у наступному розділі.

АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ

Починаючи з 1990 року, обсяги виробництва кондитерських виробів в Україні постійно знижувалися, що було викликано низькою купівельною спроможністю населення (Додаток 1).

Проте досягнувши свого мінімального значення у 1996 році (283 тис. тон), вже у 1997 році обсяг виробництва, вперше за останні роки, збільшився, склавши 322 тис. тон. Пояснюється це тим, що підприємства кондитерської галузі значно покращили свою матеріально-технічну базу і розпочали боротьбу в конкурентному середовищі.

Провідні підприємства кондитерської галузі можна поділити на три групи:

За рахунок іноземних інвесторів: ОАО “Крафт Фудз Украина” (м. Тростянець Сумської обл.) та “Львівська кондитерна фабрика “Світоч” (м. Львів).

За рахунок українських інвесторів: кондитерська компанія “А.В.К.” (дві фабрики в Донецьку та по одній в Луганську та Мукачево), концерн “Укрпромінвест” (Вінницька, Кременчуцька, Київська та Маріупольська кондитерські фабрики).

За рахунок власних коштів: ЗАТ “Одеса”, АТЗТ “Дніпропетровська кондитерська фабрика”, АТЗТ “Харківська бісквітна фабрика” та інші.

Перше місце за випуском кондитерських виробів посідає “Укрпромінвест” (25-30% від загального обсягу), за ним ідуть “АВК” (12-14%) та “Світоч” (7-8%). Кількісні показники виробництва кондитерської продукції за регіонами наведено у Додатку 2. Можна побачити, що найбільше солодощів вироблялося у 1997 році у Донецькій (“А.В.К”) та Львівській областях (“Світоч”). А взагалі кондитерські виробничі підприємства розташовані більш-менш рівномірно по всій території Україні.

Великі компанії не відчувають значної нестачі коштів: вони постійно запроваджують ексклюзивні продуктові лінії, будують нові фабрики, закуповують найсучасніше закордонне обладнання. Насамперед, цьому сприяє конкуренція у кондитерській галузі, яка останнім часом стає все більш жорсткою.Проте не слід забувати і про невеликі кондитерські підприємства, яких на Україні зараз налічується близько однієї тисячі, з них 28 спеціалізованих кондитерських фабрик. І хоча такі невеликі фірми виробляють біля 40% від загального обсягу кондитерської продукції, більшість з них потребує заміни застарілого обладнання та впровадження нових технологій, - і все це за значної нестачі коштів.

Втім, є ще цілий ряд проблем, які є спільними як для великих кондитерських компаній, так і для дрібних виробників. Насамперед це проблеми з сировиною, зокрема цукром. Згідно постанови Кабінету Міністрів України №201 “Деякі питання державного регулювання виробництва та реалізації цукру з буряка врожаю 2001 року” від 1.03.2001, виробники змушені закупати цукор за ціною 2,37 грн. за 1 кг. І це при тому, що на початку року 1 кг цукру коштував 2 грн. Враховуючи той факт, що деякі відносно дешеві види продукції потребують досить великих витрат цукру (наприклад, у складі карамелі вміст цукру становить 60-70%), неважко передбачити, що виробництво цих продуктів зменшиться, а витрати на нього зростуть.

Іншою проблемою є напружені відносини з Росією. Глобальний наступ української кондитерської продукції на російські ринки розпочався у 1999 році, а вже у 2000 році експорт збільшився на 65% порівняно з попереднім роком і становив 135,7 тис. тон продукції на суму $89,2 млн. За деякими підрахунками, частка української карамелі становила близько 40% російського ринку. А оскільки раніше українська кондитерська продукція не обкладалася митними зборами та ПДВ, то вартість її була нижчою на 30-40% від вартості російської продукції.