Підготовка судової промови
Адвокат, беручи участь у судовому засіданні, складає план за¬хисту. В ньому має бути передбачено:
• які клопотання необхідно заявити суду з метою забезпечен¬ня прав і законних інтересів підсудного;
• які докази подати суду для обгрунтування невинуватості або меншого ступеня відповідальності підзахисного;
• в якій послідовності і як провести допит підсудного, які запитання поставити йому;
• які обставини з'ясувати при допиті свідків, потерпілих, ек¬спертів і дослідженні інших доказів у справі'.
Систематизація матеріалів. Приступати до цього етапу найкра¬ще тоді, коли необхідний матеріал у справі зібраний. Різні факти, які підтверджують одну й ту саму ідею, дозволяють обгрунтувати загальний висновок. Судовий ритор фіксує висновок, а поряд роз¬міщує докази, які цей висновок підкріплюють. Так виникає група міркувань, з'єднана загальним висновком. Інші фактичні дані й міркування також розподіляються на групи, кожна з яких має своє завдання, висвітлює певне питання. Міркування і висновки розта¬шовуються так, щоб вони були між собою пов'язані. Попередня група готує появу наступної, наступна — додатково підкріплює попередню.
Закінчивши систематизацію матеріалів і їх послідовне розмі¬щення, ритор переходить до безпосередньої письмової підготовки судової промови.
Найкраща форма підготовки судової промови — це складання детальних тез промови.
Тези промови. Як і закінчена судова промова, тези повинні містити головні положення, найважливіші докази, хід міркувань, необхідні фактичні, юридичні, суспільно-політичні висновки. На відміну від промови, в тезах все повинно бути викладено фрагмеятами без плавних переходів, без відміряного літературного тексту, який у промові неминучий, а тут зайвий.
Тези дають можливість молодому ритору в творчій атмосфері проголосити промову, виробити необхідні професійні якості, а го¬товий текст промови не лише не дає цієї можливості, але, більше того, перетворює живу мову в заздалегідь написаний твір на задану тему, створює інколи непереборну спокусу цю промову прочитати «з папірця».Молодий правник-ритор повинен учитися думати і працювати в складних умовах судового процесу. Проголошуючи судову промо¬ву за тезами і формулюючи думки під час промови, він виробляє майстерність говорити публічно, без чого неможливо уявити собі належне виконання обов'язку судового ритора. Промова, яка чи¬тається за готовим текстом, не створює необхідного контакту між ритором і судом, ритором і його слухачами. Судовий ритор, який завжди і в усіх випадках буде писати повний текст промови, опи¬ниться у важкому становищі, якщо в процесі виникне необхідність обмінятися репліками. Репліка, як правило, буває негайною, особ¬ливо це стосується адвоката. Закінчив прокурор говорити і потрібно негайно відповідати. Як же бути адвокату, якщо він звик думати і працювати повільно, в спокійній домашній обстановці.
Більшість справ, які слухаються в районних судах, тривають не більше одного дня. Якраз у таких справах на перших порах висту¬пають молоді прокурори і адвокати. Тут просто немає можливості написати промову від початку і до кінця. Тези промови доводиться писати, коли закінчується судове слідство, або ж, у кращому разі, під час обідньої перерви, або під час вельми короткої перерви після обіду.
Молоді правники-ритори повинні виховувати в собі професій¬не уміння виконувати два паралельні процеси, брати участь у закін¬ченні судового слідства і фіксувати тези своєї промови.
Зачитування наперед написаної промови не дає можливості належним чином реагувати на промови інших учасників судових де¬батів, позбавляє виступ полемічності. Звичайно, до промови мож¬на включити в останній момент, уже в суді, нові вставки, розділи, але це може зашкодити її логічності й гармонійності.
Хвилювання промовців у суді. Вони властиві всім риторам не¬залежно від віку і стажу роботи. У молодих виникає почуття бояз¬кості, нерішучості, несміливості і полохливості. Вони хворобливо реагують на погляди, які їм видаються суворими або несхвальними чи осудливими. Може вивести із рівноваги чиясь іронічна посмішка. Поступово, з набуттям досвіду, це почуття слабшає і майже зникає.