Стиль мови
Наука про стилі ораторського мистецтва виникла у Давній Греції. Горгія, який першим почав прикрашати свої промови, вважають творцем стилістичних прикрас прози. Подальший розвиток науки про стиль ораторської мови належить Тразімаху, Аристотелеві і його учневі Теофрасту. У третій книзі «Риторики» Аристотель розглядає проблеми ораторського стилю, зокрема питання про його значення. Він вчив: «Не повинно вислизати від нашої уваги, що для кожного роду мови придатний особливий стиль, не один і той же стиль у мові письмовій і промові під час дискусій, у промові політичній і у промові судовій».
Античні теоретики розуміли ораторський стиль як су¬купність засобів і прийомів, що їх використовує оратор під час складання і виголошення промови. Сюди відносили добір слів, їх розміщення і зв'язок, з'єднування виразів, період, ритм, словесні фігури, фігури думки.
Як визначають стиль наші сучасники? Під стилем (від лат. «stylus» — стрижень для письма) розуміють спосіб використання мови, заснований на виборі з різноманітних мовленнєвих запасів тих засобів, які найкращим чином забезпечують спілкування між людьми її даних умовах.
З цієї характеристики стилю випливає висновок: існують об'єктивна (яка залежить відстану мови) і суб'єктивна (яка залежить від того, хто говорить) сторони стилю. Тому пра¬вомірно говорити про мовленнєві стилі (об'єктивна сторона) і стиль індивідуальної промови (суб'єктивна сторона).
Розпізнають такі стилі: розмовно-побутовий (розмов¬ний); офіційно-діловий; науковий; ораторсько-публіцистичний; літературно-художній. Кожний з них характеризується «набором» певних мовленнєвих засобів, які і складають його особливості.
Розмовно-побутовий стиль «обслуговує» сферу повсякденних неофіційних стосунків людей. Йому притаманні діалогічність, невимушеність і емоційність спілкування, стихійність, знижуваність мовленнєвих засобів.
Офіційно-діловий стиль пронизаний ідеєю «зобов'язаності». Висловлювання точні, однозначні, вираження ін¬дивідуальних особливостей мовця максимально приглуше¬не. Цей стиль притаманний текстам різних державних актів, законів, документів. Лексика таких текстів пере¬важно емоційно нейтральна, як би стандартна, нерідко спеціальна, термінологічна (позивач, відповідач, покаран¬ня, за рахунок засобів фонду соціального забезпечення і т.п.). В лекції можуть зустрічатися слова і звороти офіцій¬но-ділового стилю, але виступ у цілому не може будуватися на використанні подібних мовленнєвих засобів. Зловжи¬вання ними породжує «канцелярист».
Сферу дослідницької діяльності «обслуговує» науковий стиль. Він відображає характер наукового мислення: логіч¬ність, абстрагованість, узагальненість, точність, пошук міфічно-наслідкових зв'язків. Наукові тексти багаті на терміни.
Ораторсько-публіцистичний стиль вельми неоднорід¬ний, бо різні цілі спілкування оратора зі слухачами. Голов¬ні його риси: інформаційність, агітаційно-пропагандистська спрямованість, виразність у сполученні з «публіцис¬тичним стандартом» (внести гідний вклад, стати на трудо¬ву вахту тощо).
Літературно-художній стиль найбільш багатий мовлен¬нєвими ресурсами, багатоплановий і різноманітний.
Що ж характерно для ораторської промови у стилістич¬ному плані? Насамперед, ораторська промова — промова усна. Вся її побудова, усі мовленнєві засоби, всі виразні можливості мови повинні бути підпорядковані цілям без¬посереднього спілкування зі слухачами. Публічному ви¬ступу повинні бути притаманні всі кращі якості усної про¬мови: інтонаційна виразність, гнучкий синтаксис, безпо¬середність переживання думки, єдність слова і жесту, живе відчуття співрозмовника і контакт з ним.
Стилістична своєрідність ораторської промови визна¬чається вдалим сполученням різних мовленнєвих засобів.
Основна ідея, яку треба засвоїти, — стильові принципи та системи не є чимось мертвим і застиглим. Вони функці¬ональні: залежно від свого завдання оратор може викорис¬тати принципи одного чи іншого стилю, або й скомбінувати їх у своєму тексті. Так само він може уникати певної сти¬лістики, якщо інша небажана.
Стиль лекцій, публічного виступу — це завжди пошук, проба, творчість. Недарма кажуть: стиль — це людина.