Поняття й категорії техніки мовлений
Будь-який виступ оратора, розрахований на переконан¬ня аудиторії, має містити в собі оригінальну ідею, достатню аргументацію, яскравий стиль, оптимальне емоційне за¬барвлення та досконалу техніку мовлення. Під технікою мовлення розуміється вміння оратора володіти голосом, інтонувати виступ та управляти аудиторією.
Якість і ефективність публічного виступу фахівця-юриста, дієвість його промови залежать від багатьох чинників, насамперед від змістовності, аргументованості, логічної чіткості, культури мовлення. Неабияке значення мас і культура звучання мови.
Приступаючи до вивчення проблем техніки мовленні», звернемося до головної мети спрямованих на це зусиль: навчитися говорити так, щоб оратора не можна було не зрозуміти. Звісна річ, це стосується на сто відсотків і тех¬ніки мовлення, бо тут простежується одна закономірність: неправильно взятий тон спотворює думку, аудиторія може зрозуміти її у перекрученому вигляді. Отже, техніка пу¬блічного виступу повністю підпорядковується думці, зміс¬ту виступу; опанування технікою мовлення, таким чином, не можна звести до механічного оволодіння голосом або іншими суто «технічними» навичками оратора. Саме дум¬ка, яку прагне висловити оратор, спричиняє дію мовного апарата. Тому опанування технікою мовлення потрібно підкорити вмінню мислити вголос, тобто говорити розмір¬ковуючи.
Техніка мовлення — невід'ємна частина мистецтва звучної мови, ораторського мистецтва. І коли йдеться про неї, зважають не тільки на «техніцизм», «віртуозність», а й на технічні павички, без яких ораторського мистецтва не існує.
В понятті «техніка мовлення» відбиваються три віднос¬но самостійні проблеми: володіння голосом, інтонування, управління аудиторією. Що стосується останньої, то ми на ній зупинятися в повному обсязі не будемо, оскільки значну частину прийомів управління аудиторією ми уже проаналізували попередньо: це дидактичні (композиційні), сти¬лістичні (мовні), психологічні. В цій темі розглянемо лише інтонаційні. Зауважимо лише, що коли мова іде про управ¬ління аудиторією, то це означає, що, як писав Емерсон, «дійсне красномовство не має потреб ні в колокольному дзвоні, аби скликати народ, ні в поліції, аби підтримувати порядок. Оратор цього досягає вмінням проголошувати промову. Існує думка, що є три категорії ораторів: «Одних можна слухати, інших неможливо слухати, третіх не мож¬на не слухати». В певній мірі це залежить від техніки мов¬лення, від нашого голосу, адже голос — це ми і наші думки. За невеликим виключенням, кожна людина має від при¬роди голос, який може стати чітким, сильним і багатим відтінками. І все ж більшість людей часто ковтають окремі звуки, їх голос стає монотонним, невиразним.
Доведено, що на стосунки з іншими ніщо так не впливає, як враження від вашого голосу і нічим люди так ва ішнажають і ніщо не потребує такої постійної уваги, як голос. Це дуже важливо для професійної діяльності. Тому звернемо увагу на те, що молодіжний вік є критичним не тільки з точки зору формування інтелектуальних і професійних на¬вичок, але й дуже важливий для придбання вміння володіти голосом, правильною вимовою, жестами, рухами тіла. Техніка мовлення у вузькому сенсі складається з трьох (аспектів: дикції, дихання, голосу (практично вони неподільні). Будова мовного апарата, властивості голосу лю¬дини, мовне дихання, артикуляція звуків, дикція, логічна пауза і логічний наголос, інтонація, мовні ноти, гігієна голосу оратора, особливості виступу перед великими і ма¬лими аудиторіями — це основні поняття, що вивчаються у техніці мовлення.
Дикція у перекладі означає «вимова» (лат. dicere — ви¬мовляти; dictio — вимова), а під бездоганною дикцією вважається правильна, чітка вимова кожного голосного і приголосного звуків окремо, а також слів і речень в цілому. Виразна вимова для оратора є обов'язковою, бо її недоско¬налість заважає сприйняттю та розумінню сутності «озву¬ченої» промови.
Робота над диханням складається з того, щоб правиль¬ним способом знайти найбільш прийнятний, здоровий тип дихання, який сприяє подоланню технічних мовних вад, що трапляються у промовців.
Найскладнішою є робота над голосом, так звана поста¬новка голосу, під якою розуміється найповніший і всебіч¬ний розвиток голосових даних, таких, як збільшення об¬сягу діапазону голосу, розвиток сили, звучності, гнучкості голосу. Спеціальні вправи допоможуть позбутися очевид¬них голосових вад (гугнявість, горловий звук тощо). Голос має деякі ознаки: силу звуку, висоту тону і тембр. Всі ці якості голосу неважко відшукати в будь-якій промові, що виголошується, їх наявність пояснюється самою природою, будовою і функцією мовного апарата людини.Але в публічному виступі звучність голосу, його тембр, висота тону свідомо використовуються оратором як засоби мовної виразності, як засоби впливу на слухачів. Тому оратор звертає увагу не тільки на фізіологічні, але й на психологічні основи зміни звучності мови, висоти і забарв¬лення голосу. Що ж може бути психологічним фундамен¬том переконливого, виразного, вільного та природного мов¬лення? До нього можна віднести впевненість у собі. Чітке розуміння мети промови, вільне володіння матеріалом (знан¬ня предмета розмови) завжди викликають піднесеність, особливий емоційний стан — все це теж впливає на звуч¬ність голосу, надає йому певного забарвлення.