Основи ораторського мистецтва

Знання гострих проблем обіймає ті з них, які є найбільш гострими для конкретної, певної аудиторії і викликають найчастіші спори у тій сфері, про яку ви ведете мову. Розу¬міння вами таких проблем викликає повагу аудиторії й має дуже важливе значення у випадках виникнення полеміки.Оратор дійсно виразник громадської думки, адже про що б він не казав, він завжди, переконуючи, до чогось за¬кликає, за щось агітує. А для того, щоб заклик був почутий, необхідна відповідність особистої поведінки тим принци¬пам, про які йдеться у промові. Безглуздо, наприклад, ха¬барнику закликати до боротьби з корупцією — це тільки її (корупцію)посилить.

Єдність слова і справи не є повтором попередньої риси. Суть у тому, що з ідей і закликів мають. робитися практич¬ні висновки, причому такі, які, по-перше, відповідають масштабу висловлених ідей, і, по-друге, здійснені у житті. Запропоновані копійкові практичні заходи, що випливають із глобальних ідей, підривають допіру як до ідей оратора, так і до його пропозицій.

Дотримання етичних відносин є основою людської куль¬тури, ораторської праці. Дотримуючись неуклінно на очах аудиторії певних вимог, оратор, по-перше, примушує її рахуватися з цими вимогами, створює необхідні позитивні, елементарні відносини, навіть в екстремальних ситуаціях, а по-друге, це є важливим виховуючим моментом, пред¬метно повчаючи слухачів певним нормам моральності.

Із ораторських якостей, яких можна назвати не один десяток, основоположними (тобто такими, від яких зале¬жать інші якості) є три:

1)це ясність мислення й розмірковування. Навіть якщо у вас дефекти мовлення, то слухачі вас зрозуміють, а якщо ви ще й цікаво розповідаєте, то дефекти слаб¬шають, їх майже не помічають. Але якщо не буде ясності мислення, то все інше стане непотрібним. З цього приводу А.Ф. Коні писав: «Треба говорити не так, щоб вас зрозуміли, а так, щоб вас не можна було не зрозуміти ;

2)це уміння доказувати, аргументувати. В самій при¬роді людського мислення закладена схильність до сумнівів. Та й з практичної точки зору не можна ві¬рити оратору тільки тому, що він про це говорить. Викрикувати заклинання — не означає доводити. Люди рідко сприймають на віру — ідея повинна під¬креслюватися точними, неоспоримими доказами.

Зайве говорити, що ця якість особливо цінною є для юриста, діяльність якого має оцінювальний для лю¬дей характер. Для юриста ця ораторська якість пере¬ростає в першорядну моральну якість. Попередні якості оратора є якостями особистісними, вимагаючими їх цілісності. Цілісності, в результаті якої вони створюють сплав, моноліт, надають дві, на перший погляд, прості, але важливі якості: любов до істини і по¬вага до аудиторії.

Любов до істини (саме любов, а не просто розуміння її необхідності) штовхатиме людину до u пошуку, не дозволить покривити душею і піти на змову з сумлінням в ім'я тим¬часового або примарного успіху, не дозволить перекрутити реальні факти, спотворити істину. Взірцем у цьому відно¬шенні був всесвітньо відомий німецький вчений К. Маркс. Він відчував майже фізичний біль, коли хтось намагався викласти не до кінця продуману ідею, думку, в якій при¬сутній хоч би один незрозумілий або сумнівний, непевний факт. Можна навести такий приклад: серед п'яти тисяч сторінок «Капіталу» немає жодного факту, який був би взятий ним «з інших рук», а не з першоджерела. Правда, і обійшлось це йому майже в 40 років життя.

Повага до аудиторії розуміється не як зовнішні ритуаль¬ні правила стосунків з аудиторією (це похідне), а повага до її думок, інтересів, життєвого досвіду, людських якостей. Така повага важлива й психологічно, й пізнавально для само¬го оратора. Вона є моральним фундаментом і задоволеності і сенсу ораторської діяльності. І навпаки, виступи без поваги до аудиторії приводять до деградації особистості оратора. Досвід свідчить: якщо у виступаючого відсутня повага до аудиторії, він не стане хорошим оратором, якщо навіть у нього є певний набір інших, необхідних оратору якостей і прийомів майстерності. Висновок, який витікає з цих мір¬кувань, може здатися бентежним, неймовірним: коли мова йде про ораторську майстерність, починати треба не з ви¬вчення прийомів, а з усиль по формуванню своїх людських і професійних якостей, з формування себе як гідної особис¬тості. Всі видатні оратори були, за правилом, і великими людьми. Так, історія знає людей, які зовнішніми прийомами притягували увагу аудиторії і впливали на неї деякий час. Але врешті-решт, вони виявилися не ораторами, а лицедія¬ми, і чим віртуознішим було лицедійство, тим тяжчою була нанесена ним шкода й тяжчими наслідки.

Ораторським мистецтвом не можна оволодіти за прин¬ципом кулінарних рецептів, які не залежать від того, в чиї руки вони попадають. Саме тому ми підкреслюємо, що ораторське мистецтво базується на необхідних моральних і професійних якостях і своєю кінцевою метою воно повер¬тає на гуманні і соціально значимі цілі.