Образність мови: поняття, зміст, роль, засоби створення образності

Виразність і дієвість мови оратора багато в чому зале¬жить від побудови фрази, її конструктивних особливостей. Стилістично значущі типи цих побудов (побудови фрази) називаються фігурами (лат. figure — образ, вид). До сти¬лістичних фігур належать: інверсія, антитеза, градація, анафоро та інші спеціальні синтаксичні прийоми. / Інверсія (від лат. «перестановка») — незвичний, неха¬рактерний для даної національної мови порядок розташу-вання слів. Використовується з метою привернути увагу слухача. Наприклад: Пити за перемогу не годиться завчас¬но, то прикмета погана (Н.Рибак).Анафора (від грец. «винесення вгору») — лексико-син-таксичне повторення слів і словосполучень на початку прозаїчних речень (у віршах відповідно — рядків). Блис¬кучий зразок її знаходимо у промові Цицерона проти Китіліни, де за її допомогою змальовується ця злочинна людина: «Хто отруйник на всю Італію, хто гладіатор, хто розбійник? » І далі називає Катіліну вбивцею, підроблювачем заповітів, обманщиком, гультяєм, марнотратцем, розпусником. Два¬надцять разів повторюється у цьому реченні питальний займенник «хто» — анафора, що виділяє кожен вид зло-чинності Катіліни, надає всій структурі гостроти.

Антитеза (від грец. «протиставлення») — зворот промови, в якому для посилення виразності протиставлені поняття, думки, образи, стами, риси характеру діючих осіб. Наприклад: Ні Богові свічка, ні чортові кочерга. Перемелеться лихо — до¬бро буде. Антитезою часто прикрашав свої промови Цицерон. Так, звинувачуючи Верреса, він передбачив, що захисник підсудного Гортензій протиставить йому такий аргумент, як ім'я славного полководця. «Тепер, — каже Цицерон, — за¬хисники Верреса можуть заявити: «Хай Веррес злодій, хай святотатець, хай перший негідник і злочинець, але він до¬брий і вдалий полководець і його треба зберегти на важкий час для республіки»1, тобто злочинствам Верреса протиста¬вити його військові здібності як основний аргумент проти обвинувачувального натиску Цицерона.

Антитеза робить речення не тільки багатим за змістом, але й винятково милозвучним і принадним.

Градація (від лат. «поступовість») — стилістичний прийом, що дає змогу відтворити вчинки, думки, почуття, або події в розвитку. Багатоступеневу градацію знаходимо в промові Цицерона «На захист Секста Росція з Амерії»: «У місті народжується розкіш, з розкоші неминуче вирос-тає жадібність, з жадібності проривається зухвалість, потім виникають всі злочини і лиходійства». Ця градація склада¬ється з чотирьох ступенів. Зміст першого ступеня міститься в другому, зміст першого і другого — у третьому, зміст всіх трьох створює четвертий — найвищий і найсильніший сту¬пінь. У п'ятій верринці знаходимо градації, що містять відповідні стадії судових процедур, наприклад: «Його по¬відомили про цю справу. Негайно, як належало, за його наказом названих людей схопили, привели в Лілібей, по¬відомили господаря, відбувся суд, їх засудили». Тут града¬ція створюється за логічним значенням сказаного, що є стрункою цілістю.

Усі подані вище тропи і фігури в основному базуються на прагненні оратора чітко й ясно передати думку та емо¬цію.

Тропи та стилістичні фігури є лише частиною засобів, які використовуються для досягнення художності та ви¬разності мовлення.

Які ж художні, естетичні елементи роблять мову яскравою, образною? Ефективними художньо-естетичними елементами ораторської мови насамперед є багатство фоль¬клору, народної розмовної мови. Аристотель зазначав: «Добре приховує своє мистецтво той, хто складає свою про¬мову з виразів, які взяті з буденної мови».

Народні порівняння — це фразеологічні сполучення, в яких на основі спільних ознак зіставляються люди, явища, речі, предмети з метою створити яскраві уявлення або ви¬кликати відповідну емоційну реакцію.

Використання народних прислів'їв і приказок робить промову яскравою і переконливою.

Але якщо зловживати прислів'ями та афоризмами, вони, зрештою, швидко набридають і роблять мову нудною й одноманітною.

Оратор у процесі підготовки до виголошення промови використовує крилаті вислови, образи художньої літера¬ туру

Однак художні засоби повинні застосовуватися лише такою мірою, якою вони необхідні для глибокого розумін¬ня основних науково-теоретичних положень змісту про¬мови.

Шаблони, штампи притупляють образність мови, її влучність і щирість. Тому уникати штампів, оберігати мову від шаблонів — одне з першочергових завдань оратора.