Риторика Стародавнього Риму

Ораторський ідеал – свідоме володіння усіма засобами, які повинні зацікавити і переконати слухача. Ораторський талант, на думку Ціцерона – це велика рухливість розуму і фантазії, які здатні швидко знаходити матеріали, складати промову пишно, прикрашати її, міцно і надовго запам’ятовувати. Ораторська практика Ціцерона є втіленням у життя його стилістичних концепцій, які зумовили створення виликим промовцем свого неповторного стилю. На промовах, що збереглися, легко помітити еволюцію способу словесного викладу та манери виголошення оратором промов.Ціцерон увібрав у себе все найкраще з науки і культури двох античних суспільств. Він вважав, що професія оратора надто важка, бо вона набувається за допомогою багатьох наук і великих зусиль.

Композиції промов Ціцерона, його характеристики персонажів, історичних подій є переконливим доказом його обдаровання. Гнучкості його розуму, польоту його творчої і художньої фантазії. Кожна промова оратора – струнка логічна будова, прикрашена вишуканими стилістичними засобами, де зміст і форма творить гармонію, становлять єдину художню цілісність всебічних та глибоких знань, розмаїття почуттів і досконалості викладу. Кожна його промова – це художній твір.

Виконавська майстерність Ціцерона була бездоганною. Кожен жест промовця, його міміка, порухи очей, модуляція голосу виникли під впливом відповідного змісту виголошуваної промови, творили чудову гармонію, захоплюючи слухачів.

Багато в чому успіх виголошення визначав голос, про який промовецеві треба було завжди турбуватися. Він мав сильний і красивий голос, добре поставлений, здатний виражати найрізноманітніші почуття. Коли Ціцерон звертав свої слова. Сповнені гніву проти Катіліни, голос був різким, рвучким. Звучав з великою силою, бо ця промова містить гнівні і бурхливі інтонаціїі.

Іншим голосом, тоном оратор розповідає про благодійний вчинок Цецілії,яка гостинно прийняла до свого дому Секста Росція у важку хвилину його життя.

Все це можна передати лише за допомогою сили і модуляційної гнучкості голосу.

Природа щедро обдарувала оратора дотепом і надзвичайною здібністю вводити у текст промов різні види смішного. Він досить широко висвітлив теорію смішного у трактаті “Про оратора”. Все це він вправно застосував цю гостру зброю проти супротивників.

Ораторській прозі Ціцерона принаманна стилістична досконалість і точність вислову.

Якщо оратору доручають важкі та складні судові справи, промовець повинен старанно та глибоко вивчати їх,якщо вирішив ними зайнятися. Глибоке вивчання справи дає можливість ораторові визначити суть суперечки, ії причину. Головною метою промови було переконати слухачів. Для цього, свідчить Ціцерон, повинні оператися на три речі:

треба довести, що правдою є те, що ми захищаємо;

нам потрібно зробити спільниками тих, хто спочатку до нас не прислухався;

скерувати їх почуття туди , куди вимогатим справа.

Ціцерон визначає два джерела доказів:

першим джерелом вважалися документи ,що пов’язані з самою справою.Це могли бути акти, договори, угоди.

другим джерелом – була особа оратора.

Промова, твердить Ціцерон, якою оратор намагається зворушити слухачів, мусить хвилювати його більше, ніж будь-кого з присутніх.

Кожен крок промовця повинен бути обережним, обміркованим, щоб не викликати у людей злоби. Оратор повинен спрямовувати ненавість і гнів на противника і відвертати їх від себе та підсудного.так само слід використовувати й почуття надії, радості та досади.