Особливості відродження в ісламському світі. Відсутність доби варварства
Фарсі як літературна мова відродилася на території Хорасану і Мавераннахру, переважно в містах Самарканді, Бухарі, Балхі, Мерві та ін. У VІІІ-ХІІ ст. література мовою фарсі створювалася й іншими народами Середньої Азії, а також в Азербайджані, Індії та Туреччини.
Персько-таджицька література з’явилася на хвилі антиарабських повстань, внаслідок яких до влади прийшли іранські династії (спочатку Тахиридів і Сафаридів, пізніше Саманідів) і відродилася мова (фарсі) та іранські традиції. Бухара стає не тільки столицею східноіранської держави, незалежної від Арабського халіфату, а й центром культурного життя всього Східного Ірану і Середньої Азії. У Бухарі сформувалась і розквітала перша школа поезії та прози мовою фарсі. Тут відшліфувалися і розвивалися такі поетичні жанри класичної літератури Близького Сходу, як рубаї, газель (ліричний вірш із кількох дворядових строф), касида (невелика поема), маснаві (велика епічна поема).
Художня самобутність таджицької та перської поезії випливає з уваги до внутрішнього світу людини, найтонших відтінків її почуттів. Поезія Рудакі – яскраве тому свідчення. В автобіографічній касиді “Скарга на старість” поет розповідає не про сумну старість, а про життя, його радощі, красу й мудрість. Поезія Омара Хайяма – сповідь сміливої духом, допитливої людини, яка жила інтересами свого часу. Темою багатьох рубаї Хайяма є роздуми над істинами, викладеними в Корані. Легенда про небесний рай дуже гарна, але кожен повинен знайти щастя на землі – такого висновку доходить поет у своїх роздумах. Вищим ідеалом може бути праведне життя:
... Того, що суджене, боятися не треба;
Боюсь неправедно прожити на землі.
Високої майстерності досяг Хайям у зображенні почуття кохання, яке, на думку поета, є першоосновою людського існування.Омар Хайям (повне ім’я Гіяс-ад-Дін-Абу-аль-Фахт Омар ібн Ібрахім Хайям Нішапурі) народився 18 травня 1048 р. у місті Нішапурі – одному з головних культурних центрів Давнього Ірану. Дату його народження змогли встановити лише недавно, розшифрувавши його гороскоп (складений самим поетом, який захоплювався астрологією).
Роки навчання і мандрувань митця минали у різних містах Хорасану і Мавераннахру – Нішапурі, Самарканді, Бухарі, Гераті, Балхі, Ісфахані.
На Близькому Сході Омара Хайяма знали передусім як видатного вченого. Слава про його дивовижні знання поширилися всією Середньою Азією. Він був талановитим математиком, фізиком, астрономом, філософом – справжнім тогочасним енциклопедистом.
У філософії Омар Хайям вважав себе послідовником Ібн Сіни (Авіцени), модель всесвіту якого з “Книги зцілення” була сприйнята західноєвпроейськими схоластами і відтворена у “Божественній комедії” великого італійського поета Данте Аліг’єрі. Десь у 25 років Омар Хайям написав свій перший алгебраїчний трактат, що уславив його як ученого.
1074 р. молодого поета і дослідника запросили до Ісфахана (тогочасної столиці сельджуцького султана Малік-шаха Ісфахані) керувати обсерваторією. Омару Хайяму надали чудову можливість займатися наукою, тож на поезію у нього залишалося лише години відпочинку. Відомо, що поет писав свої чотиривірші на полях наукових праць. Збірки його віршів, рукописи рубаї досі не знайдені.
Література доби мусульманського Ренесансу – це насамперед глибока, емоційно багата лірика. Гете порівнював барвисту палітру сприйняття світу в перській поезії зі східним ярмарком, із фантасмагорією барв, запахів, відчуттів, що символізують красу й повнокровність світу. Поряд з монументальною “Книгою царів” Фірдоусі, з поетичними смарагдами Рудакі розкинулись і ажурні шати мудрої, пройнятої духом високого гуманізму поезії великого Омара Хайяма.
Поетичні перлини поета – оригінальні філософсько-ліричні чотиривірші (рубаї) – були об’єднані сходознавцями-перекладачами у збірку “Рубайят”. На відміну від інших поетів Сходу, Омар Хайям був послідовним прихильником цього найскладнішого жанру персько-таджицької лірики, в якому три або й чотири рядки римуються між собою. Рубаї, популярний на Сході поетичний жанр, виконувались під музичний акомпанемент, один за одним, з паузами. Об’єднані в тематичні збірки, ці чотиривірші співали як куплети однієї пісні, у межах якої і розкривався ліричний образ. Форму рубаї часто використовували для філософських роздумів. Значне місце в них посідають мотиви кохання і вина, які трактуються, однак, як символи: кохання – любов до Бога; вино – напій з джерела мудрості.