РЕЛІГІЯ ФОРМА КУЛЬТУРИ
Поворотним пунктом в історії релігії стало вини¬кнення світових релігій: буддизму, християнства та ісламу. Головною особливістю світових релігій, що дозволило їм подолати національні і державні кордо¬ни, є їхній космополітизм. Світові релігії звернені до всіх народів незалежно від національності. Вони спростили культ, відмовилися від специфічної націо¬нальної обрядовості, пропагуючи загальну рівність перед Богом, і переносять на небо здійснення соці¬альної справедливості. Космополітичний характер буд¬дизму, християнства та ісламу сприяв їхньому поши¬ренню по всій Земній кулі.
2. Релігія як сфера духовної культури, її елемен¬ти і структура. З'ясуємо суть зв'язку релігії та духов¬ної культури. Філософія свого часу розробила поняття "духовне виробництво" для характеристики виробни¬цтва ідей, знань, уявлень, художніх цінностей. Ймові¬рно, саме продукти духовного виробництва в широ¬кому розумінні й складають елементи духовної куль¬тури.В основі теологічних концепцій розуміння духов¬ної культури лежить ідея щодо визначальної ролі ре¬лігії в розвитку цивілізації та культури. Стосовно пра¬вослав'я дану ідею на початку XX ст. розвивав росій¬ський релігійний філософ П. Флоренський (1882— 1937 рр.), який доводив, що саме релігія створює культуру, складає її зміст, виконує ті самі функції, що й мистецтво, наука, мораль. Похідним тут є етимо¬логічне виведення ним поняття "культура" з слова "культ". Оскільки слово "культура" має корінь "культ", вважав православний мислитель, то й сама культура, культурні цінності є лише похідними культу.
На дохристиянських етапах розвитку суспільства, на думку П. Флоренського, людина орієнтує власну Діяльність на "матеріальні інтереси", розвиваючи ли¬ше матеріальну культуру. "Одухотворятися" душа лю-Дини починає лише після Ісуса Христа. Саме з "Бого-явлення" особливого значення у духовно-історичному розвитку набуває Софія, Божественна Премудрість, яка виводить людину зі стану "духовного сну" і за¬безпечує розвиток духовної культури. П. Флоренський розробляє власну концепцію, яка здобула назву «софоологія» де намагається висвітлити духовність людини як результат дії Софд, що є проміжною лан¬кою між Богом і людиною, наближає першого до останньої і повертає останню до першого. Він пев¬ним чином заперечував творчу діяльність людини як справжнього творця культурних цінностей, не враховуючи динамізму історичного розвитку куль¬тури.
Сучасні православні богослови, йдучи за Флоренським, визначають духовну культуру як незем¬не, надприродне явище, обмежують її лише релі¬гійними ідеями та морально-релігійними вимогами. При цьому не беруться до уваги матеріальна основа культури, її значення, нерозривна єдність матерії- альної і духовної сторін культури.
Подібна точка зору існує в католицькій та про¬тестантській культурології. Зокрема, в пастирській конституції, схваленій II Ватиканським собором (1962—1965 рр.), підкреслюється, що християнське віровчення обновлює і очищує духовну культуру, підносячи її розвиток на новий щабель. Проте¬стантська теологія також розглядає релігію як суб¬станцію духовної діяльності людини, як форму осмислення і правильного сприйняття культурних цінностей.
У свою чергу, мусульманські культурологи нази¬вають іслам "цивілізаторською релігією" і стверджу¬ють, що всім досягненням в науці, культурі мусуль¬манський світ зобов'язаний ісламу.
Таким чином, наведені богословські системи вва¬жають релігію тією єдиною основою, лише на грунті якої могла виникнути і досягти висот духовна куль¬тура.
З наукової точки зору, духовна культура виступає механізмом передачі нагромаджених суспільством різ¬номанітних цінностей і традицій, охоплює сферу ду¬ховного виробництва, куди входять такі форми суспі¬льної свідомості, як філософія, мистецтво, політика, право, етика, наука, в т. ч. релігія. Наукова концепція виходить з органічної єдності матеріальної і духовної культури. При цьому підході переважаюча роль нада¬ється матеріальним основам культури.
Духовній культурі властиві певні особливості: во¬на має історичну обумовленість, фіксує національні особливості, включає в себе загальнолюдські цінності. Все це є характерним для усіх феноменів духовної культури, в т. ч. для релігії, яка також створюється людством і служить людству.
Отже, релігія є складним духовним утворенням. Зазначимо, що до недавнього часу наша література надавала їй вкрай спрощену оцінку. Релігія визна¬чалась як система "невіглаських" уявлень про світ і людину.