Демонічність вірування давніх слов'ян

Космогонічно-релігійні уявлення трипільців присутні в орнаменті побутового і ритуального посуду з зображенням небесних світил, рослин, тварин і людей. Особлива увага приділяється темі дощу, що набирав символічного вигляду молока Богині. Частково з темою дощу був пов'язаний культ змії, вужа — носіїв добра, охоронців дому і всього найціннішого. Пізніше культ вужа зустрічається у греків, вірменів, болгар, сербів, литовців, білорусів і, звичайно, українців. Ці народи шанували вужа як священну істоту, покровителя домашнього господарства.

Найвищим ступенем трипільського ритуального мистецтва є зображення антроморфних і людських фігурок чоловічих і жіночих, які мали культовий, абстрактно-умовний характер. Проте серед цих фігурок зустрічаються й такі, що несуть "антропологічну реальність", "портретну правдивість".

З метою захисту від злих сил і збереження добробуту трипільці померлих хоронили під житловими будівлями. Священним місцем у трипільських житлах була піч, біля якої знаходились вівтарі, що мали прямокутну чи хрестоподібну форму. Біля них на спеціальних підвищеннях розташовувались глиняні фігурки, чаші на антропоморфних підставках, посудини для зерна. Трипільська культура, заклавши міцний фундамент для високого культурного розвитку наступних ентоплем'яних спільнот, зокрема й ранніх східнослов'янських племен, відіграла визначну роль в історії України.

2. Культи кіммерійцівПершим народом на території України, що мав власну назву, були кіммерійці (IX-VII ст. до н. е.). Згадки про племена кіммерійців є в "Одіссеї" Гомера, "Історії" Геродота та деяких малоазійських джерелах. Для їхнього релігійного світогляду були характерними віра в душу та життя після смерті. Про це свідчать розкопки курганів, де знаходять речі, якими користувався покійник за життя. В чоловічих похованнях — кинджали, деталі кінської збруї, іноді рештки коня, наконечники для стріл, жертовна їжа. У похованнях жінок — золоті та бронзові кільця, скляне і золоте намисто, глиняний посуд.

Про існування в кіммерійців культу богині-матері свідчать стели з зображеннями жінки, які мали культовий характер. Культ богині-матері був найхарактернішою рисою формування релігійної свідомості багатьох народів. Колисковою всіх релігій була жіноча природа, яка запліднювалась і розцвітала від контакту з чоловічою природою. Чоловік і жінка започатковували світ, а найбільш виразні атрибути їхньої статі обожнювались. Стародавніми релігіями звеличувалась і любов матері, єдиної годувальниці і захисниці дитини.

Культ Богині-Матері у кіммерійців був відлунням релігійного культу ранньонеолітичної (дотрипільської) та трипільської доби. Глиняні жіночі статуетки з підкресленими жіночими прикметами, фалічні зображення, чоловічі фігурки зі збільшеними статевими ознаками, статуетки жінки з дитиною на руках дають уявлення про тогочасний релігійний світогляд, про початки формування ще в тодішню епоху культу Роду і рожаниць, поширеного в дохристиянських віруваннях східних слов'ян.

Поклонялися та приносили жертви жіночому божеству богині Діві і таври, які населяли Кримський півострів у IX-III ст. до н. е. Херсонесці запозичили цей культ у таврів і елінізували його. Богиня Діва уособлювала місто Херсонес, була його головним божеством і покровителькою. Пам'ять про Діву збереглася і в українському фольклорі. Відлуння цього культу знаходимо в "Слові о полку Ігоревім" та в українській народній традиції про Діву — царицю русалок.

У VII ст. до н. е. із вторгненням скіфських племен в Північне Причорномор'я кіммерійці були витіснені в Передню Азію, і з VII по III ст. до н. е. існувала скіфська держава з столицею на Дніпрі — Кам'янським городищем.

3. Релігія скіфів

Релігія скіфів досягла розвинутого політеїзму. Скіфи стояли на порозі створення національно-державної релігії з визначеним загальнодержавним пантеоном вищих богів, їхня релігійно-міфологічна система сполучала в собі елементи зооморфної символіки звіриного стилю з антропоморфною міфологемою, поєднуючи вірування трипільської культури, елементи тотемів скотарської культури з впливом грецької міфології.

Верховенство у скіфському пантеоні належало Табіті, яку Геродот ототожнює з грецькою богинею Гестією. Будучи однією з різновидностей Великої Богині-Матері, символом жіночого народжуючого початку в природі, в той же час Табіті була божеством світла і вогню, виконуючим деміургічні та космогонічні функції. Після Табіті скіфи вшановували Папая, якого вважали своїм прабатьком і чоловіком богині Апі, що уособлювала життєтворчі стихії — землю і воду. Шлюб Папая і Апі — це союз неба і землі, джерело всього живого. Ця трійця — Табіті, Папай і Апі очолювала пантеон вищих скіфських божеств. Богинею життя і смерті була Аргімпаса. Гойтосир був охоронцем худоби. Він перемагав своїх ворогів шляхом магічних дій. Божеством із функцією захисту і більш наближеним до людей постає переможець потвор Геракл, частково злитий з образом грецького міфологічного героя. Однією з культових тварин Геракла був бик.