Взаємозв'язок релігійності та етнопсихологічних характеристик українців

Релігійність - категорія, що окреслює усю палітру характеристик засвоєння індивідом та групою релігійних ідей, цінностей та норм, що в свою чергу детермінують поведінку віруючих. Сама категорія "релігійність" є багатогранною і включає цілу низку складових, визначаючи ставлення віруючого до навколишнього світу, окреслюючи характер та ступінь засвоєння релігійних ідей та норм, а також їхній вплив на поведінку індивіда і спільноти. Зміст релігійності визначається багатьма критеріями, серед яких ключове місце посідають етнопсихологічні особливості. На сьогодні очевидним є те, що глибинна сутність релігійності українського народу зумовлена передовсім його національним характером, ментальністю.

Взаємозв'язок та взаємозалежність релігійності та етнопсихологічних характеристик українського народу досліджувалися у цілій низці розвідок. Причому в більшості розробок прослідковуються переважно два виміри цієї проблеми: по-перше, рівень національно-етнічної детермінованості релігійного фактора у житті українців; по-друге, взаємовплив релігійного та етнопсихологічного показників. Серед найбільш відомих розробок, що вказували на тісний зв'язок релігійного і національного начала українців варто відзначити працю М.Костомарова "Дві руські народності". Характеризуючи специфіку релігійності українців, історик писав: "Український народ - глибоко релігійний народ. Чи так чи інакше склалися обставини його життя, чи таке чи інше було його виховання, він берегтиме в собі релігійні основи доти, доки існуватиме сума головних ознак, що становлять його народність".1

Нерозривний зв'язок релігійного та національного начал українського народу послідовно відстоював професор Іван Огієнко, висунувши гасло: "Служити Богові - служити Україні" і навпаки "Служити Україні - служити Богові".2 Цей постулат підтверджує нерозривність процесів національного і духовно-релігійного відродження, про що свідчить історія нашого народу.

Окреслена проблема є набагато ширшою і потребує окремого дослідження. Метою даної публікації є спроба детальніше зупинитися на другому вимірі взаємозалежності релігійного та національно-етнічного начал українців , а саме - етнопсихологічній детермінованості української релігійності. Етнонаціональна специфіка релігійності українців визначається М.Костомаровим у праці "Дві руські народності" так: "В українців міцне почуття божої всеприсутності, душевна скруха, внутрішня розмова з Богом, тайне думання про божу волю над собою".3 Інший дослідник, етнограф І.Мірчук відзначає перевагу в українців "почуття й панівну роль любові, що творять перехід до основного елементу українського світогляду - глибокої релігійності".4 Інакше підходив до проблеми української релігійності М.Шлемкевич. Учений розглядав це питання у класичному трикутнику релігія-світогляд-мистецтво. На його думку "дух сучасного українця формували дві сили - світогляд і мистецтво". Дослідник писав: "для свідомості народу завсіди велике значення має жива релігійність, і заспокоєння, що вона дає". Специфіку релігійних пошуків українця М.Шлемкевич характеризував категорією "релігійна туга", що спонукає до зближення з Богом. "В тій неокресленій тузі людини, що прагне вийти поза себе, поза своє тогочасне існування, корені релігійності. Кінець цієї мандрівки і спокій вона (людина) називає Богом".5

Прослідковуючи історіографію проблеми етнопсихологічної детермінованості української релігійності, є всі підстави констатувати наявність багатої історичної, філософської та культурологічної спадщини у цій сфері. Найперше слід вказати на філософське осмислення зазначеної проблеми П.Юркевичем ("Серце и его значение вь духовной жизни человека по учению слова Божия") та Сковородою ("Начальная дверь ко христіанскому добронравію"). Серед дослідників цієї тематики чільне місце посідають: І.Левицький ("Світогляд українського народу"), О.Онацький ("Українська емоційність"), Я.Ярема ("Українська духовість у її культурно-духових виявах"), О.Кульчицький ("Риси характерології українського народу"), Н.Григоріїв ("Українська національна вдача"), В.Янів ("Релігійність українця з етнопсихологічного погляду"), І.Рибчин ("Геопсихічні реакції і вдача українців"). У сучасних дослідників цікаві розробки з проблеми етнопсихології українців та української релігійності знаходимо у А.Колодного та Л.Филипович ("Релігійна духовність українців: вияви, постаті, стан"), Т.Длінної ("Деякі етнопсихологічні аспекти української релігійності"), М.Гринича ("Два виміри національного характеру") та ін.

Найбільш систематизовано етнопсихологічні детермінанти релігійності українців подані у працях О.Кульчицького,6 В.Яніва,7 А.Колодного та Л.Филипович,8 Т.Длінної.9 Спираючись на наробки зазначених авторів, ми спробуємо представити умовну схему залежності етнопсихологічних рис українського народу і відповідних характеристик української релігійності.

Етнопсихологічні детермінанти деяких характеристик української релігійностіГеополітична межовість, що формувала у людей відчуття незахищеностіПошуки відношення до трансценденції, якою була християнська віра; змістом життя стає не життя, не турбота про нього, а ідеал, що перевищує земні межі.

Переважання серед ландшафтів степу, що розвивало відчуття нескінченності та всеосяжності. Відчуття наявності певного абсолюту, тобто своєрідний християнський пантеїзм, одухотворення всього оточуючого.