Міжконфесійне протистояння греко-католиків і православних на Підкарпатській Русі в першій половині 1920-х років

— 1921. — №27), «Снова пролилась кровь русских крестьян» (Русская Земля. — 1922. — №23), «Жандармы победили» (Русская Земля. — 1923. — №1), «Аресты и избиения православных» (Русская Земля.

— 1923. — №26), «Опять кровь» (Русская Земля. — 1924. — №18), «Не дают молиться» (Русская Земля.

— 1924. — №34), «Церков у Нересници дали назад» (Свобода. — 1922. — 18 мая), «Боротьба з русофільством и православием» (Руська нива. — 1922. — 29 июня). У деяких селах Підкарпатської Русі конфлікти між греко-католицькими та православними вірними тривали багато років. У Тересвянському окрузі можна виділити с. Бедевлю, де православні вірні 15 червня 1922 р. вивезли місцевого уніатського священика Т. Косея, разом з меблями за межі села [35]. Тоді з Тячева прибув невеликий загін жандармів, котрий не зміг впоратися з натовпом, після чого змушений був відступити. Головний суддя доповів про цей випадок в Ужгород, звідки відправили більший загін жандармів до Бедевлі. Селяни з косами, мотиками та камінням зустріли жандармів, які пішли в штикову атаку. Внаслідок сутички 18 осіб було поранено, з них 2 померли в Хустській лікарні [36]. У 1923 р. в Бедевлі проживало 75% православних і 25% греко-католиків [37]. У Нересниці 3 жовтня 1921 р. також дійшло до виселення уніатського священика К. Хіри з церковної фари. Жандармська станція у Вільхівцях вислала проти православних загін, який, однак, не міг захистити священика. З боку православних у жандармів полетіло каміння, два жандарми були поранені. Після полудня 3 жовтня 1921 р. з Дубового та Тересви було вислано жандармську підмогу, яка повернула греко-католикам майно та заарештувала 10 осіб православних, серед них одну жінку. Для забезпечення порядку в Нересниці було залишено 10 жандармів [38]. Остаточно все майно греко-католикам було повернуто 22 червня 1922 р., а православні побудували собі нову церкву [39].Найбільше протистояння між православними і греко-католиками відбувалося у Копашневі Хуст-ського округу. 18 вересня 1922 р. православні відібрали ключі у церковника і священика та захопили церкву, фару і церковне майно. Згідно з судовим вироком від 8 грудня 1922 р. православні селяни повинні були повернути все майно греко-католикам та сплатити штраф — 3389 крон [40]. За свідченням адвоката І. Ергеші від 3 січня 1923 р., для впровадження рішення суду було необхідно залучити біля 100 жандармів [41]. 15 січня 1923 р. греко-католицький комітет Копашнева звернувся до Шкільного Реферату Цивільної Управи Підкарпатської Русі в Ужгороді з проханням повернути від православних церковне майно [42]. З аналогічним проханням 24 січня 1923 р. звертався і намісник Хустського греко-като-лицького округу О. Бокшай. Він просив повернути греко-католикам церковну фару, школу, церковну касу та стверджував, що на фарі проживає православний священик Г. Кениз, який не хоче виконувати рішення суду [43]. Зважаючи на те, що православні добровільно не хотіли церкву передати, 12 січня 1923 р. за допомогою понад 40 жандармів ця акція була здійснена. До 14 січня 1923 р. в Копашневі залишався загін із 15 жандармів для дотримання правопорядку [44]. Але 18 березня 1923 р. православні знову захопили церкву. За рішенням Хустського окружного суду за №324/23 дії православних визнані незаконними, суд постановив повернути церкву старому власнику [45]. 4 лютого 1923 р. члени греко-ка-толицького комітету просили від окружного та земського керівництва виділення жандармів та військових, для проведення в дію рішення суду [46]. 4 квітня 1923 р. при окружному уряді в Хусті за участі представників православного та греко-ка-толицького комітетів з Копашне-ва був складений протокол, у якому православні заявили, що їх в Копашневі проживає більше, ніж уніатів, і вони мають на церкву повне право, оскільки будували її своїми руками. В свою чергу, їхні опоненти заявляли, що церква є власністю греко-католицької єпархії з центром в Ужгороді, і що лише єпископ може розпоряджатися церквою та її маєтками [47]. В інших селах Хустського округу гострих конфліктів між православними і греко-католиками не спостерігалося, у зв'язку з тим, що тут православні становили більшість. Наприклад, у 1923 р. у Коше-льові православні становили 90%, в Ізі, Монастирці, Олександрівці — 80%, у Сокирниці, Хусті, Нижньому Селищі, Горінчові, Нижньому Бистрому, Данилові, Стеблівці — 60%. Не всі зазначені села мали православних священиків, вірних обслуговували почергово. У Хустському окрузі станом на 22 листопада 1923 р. працювали такі священики: Олексій (Кабалюк) (Хуст), Матвій (Вакаров) (Нижнє Селище), Амфілохій (Кемінь) (Іза, Кошельово), Г. Плиска (Горінчово), М. Мачка (Монастирець), Михайло (Сомош) (Нижній Бистрий), І. Попович (Данило-во), М. Стойка (Олександрівка), Ю. Опаленик (Стеблівка), І. Гангур (Сокирниця). Слід зазначити, що у Крайникові, Драгові, Велятині, Бороняві гре-ко-католицька церква зберігала провідне становище й мала більшість вірних [48].

У Довжанському окрузі в 1923 р. православні становили переважну більшість: Липча, Заднє — 90%, Березово, Кушниця — 80%. З духовенства у цих селах служили: Пантелеймон (Кундря) (Липча), Ю. Русинко (Березово), Л. Ольховий (Заднє), Ю. Палін-чак (Кушниця, Лисичево) [49]. В Іршавському окрузі на православ'я перейшли Білки — 50%, Заріччя — 70%, Осій — 40%, Ільниця — 60%, Луково — 60%. В Ільниці, крім православ'я, на початку ХХ ст. поширилася «суботницька віра» [50].

За інформацією голови жандармської станції у Те-ресві Комаринського від 17 жовтня 1923 р. у Терес-вянському окрузі спостерігалася така релігійна ситуація: у Кривому, Вільхівцях, Бедевлі, Калинах, Руській Мокрій, Широкому Лузі більшість населення становили православні, які володіли церквами та майном; у Тернові, Нересниці, Нягові, Ганичах, Під-плеші, Тересві, Дубовому, Новоселиці населення за релігійним принципом поділялося майже навпіл, але церкви утримували греко-католики [51]. У названих селах діяли православні священики, які були висвячені празьким архієпископом Савватієм (Вра-бец). Серед них були Є. Ружицький, П. Назарев-ський [52]. Аналогічне релігійне становище було і в селах Тячівського округу. Православні становили абсолютну більшість (90%) у Тереблі, Углі, Кричові, Чумальові та володіли церковним майном [53]. Проти православних вірних Буштина та Новобаро-ва у 1923 р. були порушені судові процеси. З православних священиків, які працювали в названих се-лех слід відзначити І. Чернявіна (Буштино), І. Гри-ня, ієромонаха Бориса (Мидляка) (Теребля), С. Ба-гана (Угля), І. Сидора (Кричово), Д. Томашівського (Чумальово) [54].Активізація православного руху спостерігалася також на Рахівщині. 24 травня 1923 р. греко-като-лицький священик О. Ронайт з Ясіня повідомляв єпископа про те, що 29 травня 1923 р. православний ієромонах Олексій (Кабалюк) має намір приїхати в село, щоб заснувати православну громаду. Священик просив єпископа звернутися до відповідних органів і заборонити православним вчиняти заплановані дії [55]. У листах до окружного начальника в Рахові та жупана у Великому Севлюші єпископ Ан-тоній (Папп) просив захисту греко-католицької церкви і вимагав заборонити діяльність Олексія (Кабалюка) у с. Ясіня [56]. Незважаючи на протести греко-католицького єпископа, 29 травня 1923 р. Олексій (Кабалюк) у супроводі трьох монахів таки відвідав Ясіня. Він відправив службу на могилі матері та відвідав збори в будинку Ю. Кабалюка, де було засновано православну громаду [57]. 16 січня 1924 р. стражмістер Й. Петрік з Квасів повідомляв, що в Білин прибув православний священик М. Роз-ман, який відправляв богослужіння біля греко-ка-толицького храму. Значна частина населення, що була присутня під час служби записалася потім у православну віру. Серед головних активістів православного руху у Білині Й. Петрік називав М. Поповича та вчителя М. Волянського [58]. 8 квітня 1924 р. жителі с. Великий Бичків у повному складі перейшли у православ'я [59]. 20 листопада 1923 р. рахівський греко-католицький парох М. Дем'яно-вич у листі до єпископа писав: «Кабалюк Лей 7 но-вембра на полудне приїхал, у едного вірника свого поселився, там различныя обряды кончил, и в ночи из хижы до хижы ходил и всякія моленія отправлял» [60]. 8 листопада 1923 р. в день св. Дмитра Олексій (Кабалюк) на кладовищі у Рахові відправив службу на якій були присутні до 300 осіб. 9–11 листопада 1923 р. він відвідав Ясіня і Коби-лецьку Поляну, де виконував різноманітні треби для православних вірників [61].