Релігія народів Межиріччя
ПЛАН
Вступ
1. Особливості релігійних вірувань шумеро-аккадського періоду
2. Релігія вавілоно-ассирійського періоду
3. Шумерська міфологія
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Одними із найбільш ранніх культур Передньої Азії були культури країн, що знаходяться в басейні річок Тигру і Єфрату (Месопотамія, або Межиріччя).
Насамперед, слід виділити релігійні погляди Шумеру (IV— III тис. до н.е.), країни на півдні Передньої Азії.
Цивілізація народів Межиріччя сформувалась приблизно в середині IV тис. до н. е. Вона знала різні царства, що розквітали і зане¬падали, різні династії і столиці — Шумер, Аккад, Ур, Ларс і, нарешті, Вавилон та Ассирію.
1. Особливості релігійних вірувань
шумеро-аккадського періоду
В шумеро-аккадський період релігійні уявлення мали політеїстичний характер.
Пантеон антропо¬морфних богів очолював бог неба Ан. Величне небо, що оточувало людину з усіх боків, сприймалося як щось священне, яке потребувало вільного, зумовле¬ного бажаннями власної душі, підпорядкування. Ен-ліль — друге божество — вважалося богом грому і повітря. Енкі — володар підземних вод і світового океану, пізніше набуває статусу божества мудрості.
Набуває поширення в цей час культ богині-матері. Як активний початок в народженні, плодючості, по¬стійному оновленні рослинності, проростанні зерна, збільшення кількості домашнього скота і продовженні людського роду, вона — Нінмах, Нінту, Мамо, Ма¬мі — "велика цариця", "цариця богів", сила землі, мудрість.
З появою семітів кількість богів у цьому регіоні значно збільшується. Дослідники нараховують до 3 000 імен богів, серед яких помітна певна ієрар¬хія. Слідів тотемізму в шумерській релігійності прак¬тично немає. Про його залишки свідчить невелика кількість знахідок зображень людиноголового бика, крилатих левів, орла з лев'ячою головою.
2. Релігія вавілоно-ассирійського періоду
На початку другого тисячоліття у Дворіччі зростає роль Вавилону, який досягає небаченого розквіту за Царя Хаммурапі (1792—1750 рр. до н. е.). Відповідно головну роль в релігійному пантеоні починає ві¬дігравати вавилонське божество — Мардук. Офіційне жрецтво, роль якого не була такою значною, як у Стародавньому Єгипті, займається виправданням величі Мардука, намагається показати його законним нащадком попередніх богів. До того ж Мардук стає спадкоємцем Енкі не тільки мирним шляхом, а й за правом найсильнішого. За легендою, богиня пітьми Тіамат вирішила згубити усіх богів. Ніхто не нава¬жувався боротися з нею. Лише Мардук взяв це на себе, але за умови, що посяде перше місце над всіма іншими богами. Він переміг Тіамат, розрубав її навпіл, створивши небо і землю, а сам став го¬ловним богом світу.