Синто - шлях богів (синтоїзм)

Система культової обрядності розроблена доволі скрупульозно. Вона включає обряд одиничної молитви людини, її участь в колективних храмових дійствах - очищення (хараи), жертвоприношення (синсэн), молитви (норито), злиття (наораи) і складні ритуали храмових свят мацури.

Молитовний обряд, що проводиться віруючими в храмі, дуже простий. У дерев’яний ящик, що стоїть перед олтарем, кидають монету, потім, стоячи перед олтарем, «привертають увагу» божества декількома оплесками в долоні і промовляють молитву.

Обряд хараї полягає в омовінні водою рота і рук. Крім того, існує процедура масового омовіння, що полягає у тому, що віруючих бризкають солоною водою та обсипають сіллю. Обряд синсеп - це підношення храму риса, чистої води, рисових коржі («моті»), різноманітних дарів. Обряд наораї зазвичай полягає у спільній трапезі прихожан, що з’їдають та випивають частину їстівних жертвоприношень і таким чином ніби торкаються трапези Камі.

Ритуальні молитви - норіто читаються жерцем, який ніби виступає посередником між людиною і камі.

Особливою частиною синтоїстського культу являються свята - мацурі. Вони влаштовуються раз чи два на рік і зазвичай пов’язані чи з історією святилища, чи з міфологією, що освящає події, що привели до його створення. У підготовці і проведенні мацурі участь беруть багато людей. Для того, щоб організувати пишне свято, збирають пожертвування, звертаються до підтримки інших храмів і широко використовують допомогу молодих учасників. Храм прибирають і прикрашають гілочками дерева «сакаки». У великих храмах певна частина часу відводиться для виконання священних танців “ка-гура”.

Центральним моментом святкування є винос «о-мікосі», паланкіна, що представляє собою зменшене зображення синтоїстського святилища. У прикрашеній позолоченої різьбою «о-мікосі» міститься якийсь символічний предмет. Вважається, що в процесі переносу паланкіна у нього переселяється Камі й освящає всіх учасників церемонії і тих, хто прийшов на святкування.

Синтоїзм передбачає багато численні паломництва, частіше в гори, де згідно з переказами та легендами, знаходяться Камі. Мораль синтоїзму дуже проста, вона полягає в тому, що слід уникати значних гріхів: брехні, убивства і т. ін.

Історичний розвиток синтоїзму

До першого контакту Японії з китайською цивілізацією, до V ст. до н. е., синтоїзм був лише комплексом вірувань, міфів та обрядів. Це був різновид політеїстичного анімізму, що за великою кількістю божеств нагадує як деякі античні релігії, так і анімізм чорної Африки.

В цю епоху Японія практично не знала ні писемності, ні живопису, ні скульптури, чим може пояснюватися відсутність ідолів.

Китай, сприяв введенню буддизму в Японії у 522 р. І викликав подвійний ефект: з одного боку, виникла амальгама синтоїстських та буддистських обрядів, а з іншого боку, виникла захисна реакція синтоїзму з відтінком націоналізму. Релігія синтоїзму сформувалась до VIII ст., міфи об’єднались, і Камі – покровителі різних племен або селищ – були піднесені до національного рангу.

Цей рух, що мав закріпити імперський уряд, супроводжувався намірами записати стародавні традиції і скласти міфологію, заснувати корпус служителів культу та “офіційні” ритуали. Збільшувалась також кількість храмів.

Вся історія релігії Японії з тих пір – тенденції, що змінюють одна одну то у бік буддизму, то у бік синтоїзму...Не зважаючи на стійкий процес синкретичного змішування цих двох релігій, можна відзначити зростання захисної реакції синтоїзму в XIII і у XVIII ст. В цей останній період буддизм був державною релігією, і синтоїзм виступав в деякому роді “фрондою” проти центральної влади.

В епоху Мейджи, в 1868 р., коли Японія була відкрита для Західної цивілізації, уряд прийняв рішення про розділення синтоїзму та буддизму. Буддистським служителям культу було заборонено проводити богослужіння в синтоїстських храмах.

Синтоїзм в цей період має чотири форми:

Синтоїзм імператорського палацу, включаючи ритуал поклоніння Аматерасу – богині Сонця. Цей культ, що був колись публічним, в наші часи вважається виключно особистим;Храмовий синтоїзм. Це ритуали, що проводяться в тисячах японських храмів. Храмовий синтоїзм був до кінця Другої Світової війни державною релігією Японії. Головний його стрижень – догмат про божественність імператорської влади. Імператор – нащадок богині Аматерасу. Кожний японець зобов’язаний абсолютно підкорятись його священній волі. Палац імператора – святилище. Гробниці померлих імператорів також є святилищами. Найважливіші державні та релігійні свята були пов’язані з днями пам’яті видатних імператорів, починаючи з легендарного Дзимму-тенно.