Андрій Шептицький

Шептицький Андрей (29.7.1865 - 1.11.1944) – видатний український церковний, культурний та громадський діяч, митрополит Укр. греко-католицької церкви (митрополит Галицький, архієпископ Львівський, єпископ Кам`янець-Подільський), граф. Народився у с. Прилбичі (тепер Яворівського району Львівської області). При хрещенні отримав імена Роман, Олександр, Марія. Походив із давнього українського боярського роду, який наприкінці 18 ст. був полонізований. Початкову та середню освіту здобув удома та в гімназії Св. Анни у м. Кракові (Польща). Після закінчення 1883 гімназії деякий час перебував на військовій службі, але через хворобу змушений був її залишити. Навчався на юридичному факультеті Краківського та Вроцлавського університетів. 19.5. 1888 здобув науковий ступінь доктора права. 1887 здійснив подорож в Україну та Росію, під час якої познайомився з філософом В. Соловйовим та істориком В. Антоновичем. 28.5. 1888 вступив до монастиря отців василіян у Добромилі. У чернецтві прийняв ім.`я Андрей. Згодом студіював філософію та теологію у Кракові. Після закінчення навчання отримав наук. ступені доктора теології та доктора філософії. 22.8.1892 був висвячений на священника у Перемишлі, згодом – магістр новиків (молодих ченців) у Добромилі (1892-1896), а з 20.6.1896 – ігумен монастиря Св. Онуфрія у Львові. Деякий час був проф. теології у Кристинополі (тепер м. Червоноград Львівської області)

1899 імператор Франц Йосиф I іменував Ш. станіславським єпископом, а папа римський Лев XIII затвердив це рішення (хіротонія відбулася 17.9.1899). Після смерті митрополита Ю. Сас-Кубновського Ш. 17.12.1900 був номінований галицьким митрополитом. Інтронізація відбулася 17.1.1901 у соборі Св. Юра у Львові. Ш., будучи депутатом Галицького сойму і чл. Палати панів австр. парламенту у Відні, відстоював інтереси укр. населення Галичини. У січні 1906 Ш. очолював делегацію до імператора Франца Йосифа I, яка поставила питання про надання українцям рівних прав з ін. народами Австро-Угорської монархії.

Ш. підтримував розвиток освітньо-культурного життя у західноукр.

землях, чим сприяв пробудженню нац. свідомості укр. населення. 1901 підтримав Сецесію укр. студентів Львівського університету. 1902 митрополит поставив питання про необхідність відкриття укр. гімназії у Станіславі (тепер Івано-Франківськ), а 1910 на засіданні палати панів вимагав створення укр. університету у Львові. Дбав про орг-цію фахової підготовки молоді. З цією метою сприяв становленню і розвитку хліборобської школи у селі Коршів та садівничої школи у селі Миловащі. Ш. сприяв і розвитку укр. культури. 1095 заснував церкву музей ( згодом перейменовано у Нац. музей ім.. митрополита А. Шептицького). Завдяки піклуванню Ш. у музеї зібрано одну з найбільших у Європі збірок іконопису. На кошти митрополита придбано будівлю, в якій розмістилася художня школа О. Новаківського, а також майстерні М. Сосенка та О. Куриласа. Ш. надавав стипендії молодим укр.. митцям для здобуття худож. Освіти у кращих навч. Закладах Європи. 1903 заснував Народну лічницю, яку 1930-38 перетворили на сучасний шпиталь. Ш. був ініціатором і засновником Зем. банку у Львові (1910), підтримував діяльність укр.. культурно-просвітницьких т-в „Просвіта”, „Рідна школа”, „Сільський господар”.

Ш. приділяв постійну увагу організації та розвитку нац.-реліг. життя у західноукр. Землях. З його допомогою велося будівництво духовної семінарії у Львові, засновано бібліотеку Станіславської Капітули. 1901 заснував чин Св. Теодора Студита, 1913 запросив до Галичини чин Редемптористів, які прийняли східний обряд і створили свою гілку. Опікувався також жіночими згромадженнями Сестер: Пресвятої родини, студиток, милосердя, Св. Вікентія, Св. Йосифа, священномученика Йосафата. Скликав синоди та конференції єпископату греко-католицької церкви. Важливою була екуменічна та унійна діяльність Ш. У цих справах він двічі відвідав Росію(1907,1912) та Білорусь. Заснував Рос. католицьку церкву. Створив апостольський вікаріат для вірних греко-католицької церкви у Боснії, 1908 направив туди для місійної діяльності ченців-студитів. 1907 Ш. добився призначення єпископа для США, а 1912 і для укр.поселенців у Канаді. 1910 брав участь у Євхаристійному конгресі в Монреалі. Ш. був ініціатором Велеградських з`їздів (1907-27), у Бельгії створив сх.. гілку ордену бенедиктинців.

Після окупації на поч. Першої світової війни Львова рос. військами митрополит Ш. був 18.9.1914 заарештований і вивезений спочатку до Києва, а згодом до Росії, де утримувався у Новгороді, Курську та Суздалі. Після Лютневої революції 1917 звільнений.1917 провів низку заходів, спрямованих на поширення і зміцнення католицької церкви в Росії. У березні 1917 організував у Петрограді синод Рос. католицької церкви і призначив о. Леоніда Федорова екзархом для католиків візант. обряду в Росії. Перебуваючи у Києві, митрополит призначив о. Михайла Цегельського екзархом ля католиків візант. обряду в Україні. У Києві налагодив контакти з провідними діячами Української Центральної Ради.

У вересні 1917 Ш. повернувся до Львова і відразу включився у політ. життя краю. 28.2.1918 у Палаті панів виступив з промовою, в якій відстоював право всіх націй імперії на самовизначення з урахуванням етногр. факторів та підтримав укладення у Бересті мирного договору з УНП(див. Берестейський мир 1918). З жовтня 1918 – чл.. Української Національної Ради ЗУНР-ЗО УНР 1918-19. Під час укр.-польськ. війни 1918-19 інтернований польськ. властями. 16.12.1920 здійснив поїздку до Рима, звідти поїхав на візитацію укр. поселень у Пн. Та Пд. Америці. У своїх виступах обстоював ідею незалежності та соборності України, засуджував окупацію Польщею Галичини і ліквідацію укр. державності у західноукр. землях. Після повернення у кінці вересня 1923 Ш. заарештовано та інтерновано у м. Познані. Лише після особистого звернення рим. папи Пія XI його звільнили, і в січні 1924 Ш. повернувся до Львова