Мормони
З ряду причин мормони були вигнані з штатів Середнього Заходу (Міссурі і потім Іллінойса) і в 1846-1848 рр. переселилися в пустинні землі сучасного штату Юта, де заснували місто Солт-Лейк-Сіті.
В кінці 19 століття мормони відмовилися від полігамії після багаторічного протистояння з федеральними властями. На знак протесту проти цього рішення деякі члени Церкви вийшли з її складу і утворили свої общини, де продовжували практикувати полігамію.
Вибрані місця з Історії Пророка Джозефа Сміта
ЧЕРЕЗ те, що багато пересудів зловмисників та інтриганів було пущено в обіг стосовно зростання й розвитку Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів, і що всіх їх було задумано їхніми авторами, аби шкодити її репутації як Церкви та її розвитку в світі, я був змушений написати цю історію, щоб вивести з омани громадську думку і надати усім шукачам істини можливість володіти фактами в тому вигляді, як вони відбувалися, стосовно і мене, і Церкви, і такою мірою, якою я ними володію.
У цій історії я викладу різні події стосовно цієї Церкви в істині й праведності такими, як вони відбувалися, або такими, як вони зараз [1838 р.] є, тобто на восьмий рік від організації вищезазначеної Церкви.
На другому році нашого перебування у Манчестері там виникло надзвичайне релігійне заворушення. Розпочате методистами, воно скоро поширилося, охопивши всі секти в цій місцевості країни. Здавалося, що воно охопило всю округу, велика кількість людей приєднувалася до різних релігійних партій, а це викликало немале збудження й розділення між людьми. Дехто кричав: Ось, тут!, інші ж: Ось, там! Одні з них палко захищали методистську віру, інші - пресвітеріанську, а ще інші - баптистську.Та незважаючи на ту велику любов, яку навернені цих різних віросповідань виявляли під час свого навернення, і на ту велику старанність, з якою священики, кожний зі своєї позиції, заохочували людей до вияву цього незвичайного релігійного почуття, щоб навернути у віру кожного, - поблажливо кажучи: Нехай люди приєднуються до будь-якої секти, яка їм подобається, - але вже на початку вступу до тієї чи іншої секти, виявлялося, що добрі почуття і у священиків, і у навернених були радше вдаваними, ніж щирими. Розпочалися великі заворушення й ворожнеча; священик сперечався зі священиком, а навернений - з наверненим, і навіть якщо вони й мали якісь добрі почуття один до одного, то вони швидко губились у словесних баталіях і суперництві думок.
Мені йшов тоді п'ятнадцятий рік. Родину мого батька залучали до пресвітеріанського віросповідання, і четверо з них приєдналися до цієї церкви, а саме: моя мати Люсі, мої брати Гайрум і Сем'юел Гаррісон та сестра Софронія.
У цей час великого збудження я часто серйозно замислювався і відчував великий неспокій, і незважаючи на те, що я переживав такі глибокі й часто гіркі почуття, я хоч і відвідував збори різних релігійних угруповань, коли випадала така можливість, але, разом з тим, стояв поза ними. Згодом я почав прихилятися більше до методистської секти, і в мене виникло певне бажання приєднатися до них, але безладдя і суперечки між конфесіями були настільки великими, що неможливо було хлопцеві, настільки юному й не обізнаному в людях і житті, як я, дійти певного висновку - хто був правий, а хто помилявся.
Заворушення й галас були настільки великими й безупинними, що часами мій розум надзвичайно збурювався. Пресвітеріанці були найбільше настроєні проти баптистів і методистів і докладали всіх сил в аргументації й софістиці, щоб довести їхні помилки, або, щонайменше, змусити людей думати, що вони помиляються. З іншого боку, баптисти й методисти в свою чергу так само завзято намагалися встановити власні догмати і спростувати всі інші.
Серед цієї війни слів і зіткнення думок я часто розмірковував про себе: Що ж робити? На боці якої секти правда? Чи, може, вони всі помиляються? Чи, може, лише одна з них істинна? Як я можу дізнатися про це?
І в той час, коли відбувалася в мені ця тяжка внутрішня боротьба, викликана протистоянням партій релігійників, я одного дня читав Послання апостола Якова, п'ятий вірш першого розділу, в якому сказано: «А якщо кому з вас не вистачає мудрості, нехай просить від Бога, що всім дає просто та не докоряє, - і буде вона йому дана».
І, мабуть, ще ніколи жоден уривок з Писань не зворушував людського серця з такою силою, як тоді ці слова зворушили моє. Вони, здавалося, в повній мірі заволоділи почуттями мого серця. Я знову і знову вдумувався в ці слова, відчуваючи, що я, напевно, більше за всіх потребую саме Божої мудрості, адже я не знав, що мені робити, і так ніколи і не дізнався б, якби не сягнув більшої мудрості, бо вчителі релігії з різних сект розуміли одні й ті ж уривки з Писань настільки по-різному, що руйнувалася впевненість у тому, що питання можна розв'язати через звертання до Біблії.