Зворотний зв'язок

Інститут папства в Римі

З усіх нині існуючих релігійних і політичних інститутів Ватикан є найдавнішим. Це - один з дипломатичних центрів світу, найменша держава, яка, разом з тим, керує мільйонами католиків, які присутні на території практично всіх існуючих країн.

Для християн Ватикан набув значення у зв'язку з тим, що, згідно з переказами, саме там у 67 р. н.е. був розп'ятий св. Петро. Імператор Костянтин, затвердивши "церковний мир", збудував на Ватиканському пагорбі базиліку на честь св. Петра. До цього Костянтин оселив Папу Мельхіода на Латеранському пагорбі, де від того часу почали жити папи. Після бунту Лаврентія, коли Папа Сіммаха змушений був залишити Латеранський пагорб, він вирішив облаштуватися зі своїм двором на Ватиканському пагорбі, таким чином ставши засновником комплексу, який нині називають "Ватикан". Король Карл Великий, який успадкував від свого батька Піпіна Короткого титул патриція і протектора римлян, почав відвідувати місто Рим як протектор, а пізніше як імператор і разом з папами Адріаном I і Левом III розпочав будівництво і реконструкцію релігійних будинків на Ватиканському пагорбі.

Лев IV оточив весь затибрський Рим муром з допомогою імператора Лотаря та пожертвувань всього християнського світу. Роботи були розпочаті у 848 р. і завершені у 852 р. Було споруджену міцну фортецю висотою 40 футів.

Згодом Папа Ніколай V побудував більшу частину Ватиканського палацу і заклав підвалини Ватиканської бібліотеки. Пізніше Сікст IV збудував Сікстинську капелу. В квітні 1506 р. Юлій II заклав перший камінь сучасного собору св. Петра. До епохи Сікста V будівництво палацу і собору було завершене, і пізніше папам довелося лише прибудовувати бібліотеки, музеї тощо.

Історія папства - історія певного суспільного релігійно-католицького інституту, вся діяльність якого і в минулому, і в нинішньому нерозривно пов'язана із загальною громадянською історією. Папство - наднаціональний і надкласовий інститут, керований у своїй діяльності морально-релігійними метою і міркуваннями. Папство виникло і сформувалося як релігійний інститут, але не обмежувалося і не обмежується релігійною діяльністю.

Ще в ІІІ-ІV стст. всі єпископи християнської церкви називали себе папами (від грецьк. "папас" - батько). З V ст. назва "папа" закріпилася за єпископом Риму, влада якого посилювалася в зв'язку з розпадом Західної Римської Імперії, і він став главою церкви на Заході. У VІ ст. Папа Римський почав контролювати дії світських влад і в Римі, і в його околицях, а в 756 р. Франкський король Піпін, розбивши лангобардів, які володіли Італією, віддав папі територію в середній Італії - Римську область. Папа освячував владу франкських королів, вони ж допомагали йому зміцнити духовну і світську владу в Римській області. Таким чином, вони заснували папську державу в 781 р. У момент найвищого розквіту на початку ХVІ ст. Папська держава включала герцогства Падую, П`ьяченцу, Модену, Романью, Урбіно, Сполето і Кастро, Анконську Марку, а також провінції Болонью, Перуджу й Орвієтано.

До 1860 р. вона займала 15774 квадратних милі і налічувала 3 млн. жителів. У 1860 р., коли останні з папських територій - Романья, Марка та Урбіно - були приєднані до нового королівства Італії, у володінні Папи залишилися тільки місто Рим і провінція Лаціум.

У 1861 р. італійський політичний діяч Кавур проголосив необхідність перетворення Риму в столицю об'єднаної Італії, і для вирішення цього питання він запропонував формулу "вільна церква у вільній державі", яку відкинула католицька церква.

Переговори провалилися, і 11 вересня італійські війська наблизилися до меж папської держави. Після кількох марних спроб досягти компромісу, вранці 20 вересня війська увійшли в Рим. Французькі війська, які допомагали папі утримувати владу, змушені були залишити Церковну область у зв'язку з франко-пруською війною. У Римі почалися повстання проти теократичного правління. Побоюючись зростання народних повстань, італійський король поспішив взяти Рим. Місто було проголошене столицею Італії, а територія папської держави стала частиною італійського королівства. На початку жовтня населення колишньої папської держави майже одностайно проголосувало за приєднання до Італії. Папська область перестала існувати.

У 1871 р. італійський уряд ухвалив "Закон про гарантії". Італійська держава гарантувала, що "особа верховного первосвященика священна і недоторкана". Папа одержував право утримувати війська для охорони своєї власності. Італійський уряд зобов'язався виплачувати папі щорічно 3225 тис. лір як постійний і невідчужуваний прибуток. Папа продовжував користуватися своїми палацами. Ці палаци, включаючи Латеранський і Ватиканський, є "невідчужуваною власністю" і не обкладаються податками. Представники іноземних урядів при папському престолі користувались прерогативами і недоторканістю відповідно до міжнародних прав. Єпископи не повинні були складати присягу королю.Папа відхилив "Закон про гарантії". Прийшов кінець світській владі папи, який на знак протесту проти ліквідації папської держави проголосив себе "в'язнем", заявивши, що папа не залишить стін Ватикану, доки не будуть відновлені його "сплюндровані права". Він відмовився мати справи з італійським урядом, наклав на короля Віктора-Іммануїла I і всіх причетних до цього "злочину" відлучення і заборонив католикам брати участь у політичному житті.


Реферати!

У нас ви зможете знайти і ознайомитися з рефератами на будь-яку тему.







Не знайшли потрібний реферат ?

Замовте написання реферату на потрібну Вам тему

Замовити реферат