Запровадження християнства на Русі

Це був останній спалах язичництва. Володимир, як один з найвидатніших діячів свого часу не міг не бачити, що стара релігія вже віджила своє та стала гальмом суспільного прогресу. З цієї причини, закріпивши особисте становище та звільнившись від своїх надміру шалених помічників – варягів, князь звернувся до одної з форм монотеізму, що було необхідним та логічно виправданим кроком.

Володимир рішуче заходився виконувати перебудову суспільного життя країни, виконавши цілу низку важливих реформ.Програма Володимира орієнтувалася на відбудову досягнень аскольдової епохи, але в нових умовах кінця Х – початку ХІ ст. Володимир навіть прийняв титул вбитого правителя – каган ( рівний імператорському), чим спробував затвердити авторитет Русі в очах світу і себе як носія верховної влади в країні. Реформи Володимира охопили широке коло проблем. Він ліквідував “племінне” княжіння. Територію Русі він розділив на вісім адміністративних округів. В кожну з низ призначалася довірена особа з числа найближчих прихильників великого князя, а згодом його синів. Таким чином, сини Володимира отримували владу не одразу, а тоді коли підростали та прилучалися до активної політичної діяльності. До того на місцях, вочевидь, керували посадники. Непокора загрожувала втратою володінь або переводом на гірше місце. Військова реформа Володимира була спрямована на посилення оборонного потенціалу держави. Особливу увагу Володимир приділяв відсутності корінних зв’язків нової, службової по своїй суті, знаті з місцевою соціальною верхівкою. Володіння давалися насамперед не місцевим, а прийдешнім, часто з віддалених земель. Наслідки військової реформи проявилися дуже скоро та мали великий вплив на подальший хід державних справ. Зміст судової реформи був у встановленні та роз’єднанні судів духовного та міського. Але в історичній літературі особливою прихильністю користується впроваджена Володимиром релігійна реформа, яка остаточно затвердила християнство як офіціальну державну релігію в Київській Русі.

Очевидний крах давньоруського язичництва примусив великого князя серйозно замислитись про подальші заходи щодо релігії. Християнство не було єдиним варіантом. Реальна ситуація пропонувала і інші альтернативи: іудаїзм, іслам, буддизм, не кажучи вже про численні секти типу маніхейства, павликіанства, богомільства. Отож, питання було в тому, якій з цих релігійних систем віддати перевагу. Цей процес відображений у літописному епізоді “вибору віри” – досить своєрідному документі тієї епохи. Релігійний акт 988 р. є центральним епізодом в редакції “Повісті временних літ”, що дішла до нас. “Сказаніє про Володимирове хрещення” носить складний характер та розпадається на декілька епізодів, нез’єднаних органічно одне з одним. Під 986 р. розповідається про прибуття у Київ місіонерів від чотирьох найбільш значних монотеістичних церков, авторитет яких був забезпечений відповідними політичними організаціями ( це спеціально підкреслено у тексті): ісламу – від Волзької Булгарії; католицизму – від Німеччини, іудаїзму – від Хазарії, православ’я – від Візантії. Місія мусульман, латинян та іудеїв провалилася. Найбільш Володимиру сподобалася розповідь грецького проповідника, але не спонукала його прийняти остаточне рішення. Під наступним , 987 р. розміщена розповідь про посольство, яке направив київський князь у Волзьку Булгарію, Німеччину та Візантію для ознайомлення з богослужіннями та обрядами трьох релігійних систем. Повернувшися додому, посли негативно відізвалися про обряди магометан та латинян, натомість із захватом розповідали про “красу церковну”, яку вони побачили у Константинополі. Вони рішуче закликали князя до східного християнства, висуваючи у числі інших і такий аргумент: “Аще лихъ бы закон Гръчкъыи, то не бы баба твоя Олга прияла крещения, яже бъ мудръиши всих человъкь». Володимир дав себе переконати та спитав: “Где будем крестится?” – “Где захочешь”, відповіли посли. Наступний епізод, датований 988 р. розповідає про похід Русі на Херсонес (Корсунь), причини та ціль якого не роз’яснені. З подробицями оповідається про облогу міста, захват його за допомогою попа – зрадника Анастас. Після захвату Корсуня, київський князь вимагає від грецьких царів Василя ІІ та Костянтина VІІІ віддати за нього їх сестру Анну. Імператори погодилися, але за умови, що Володимир охреститься. Князь дав згоду. Царі не без труднощів умовили сестру вийти заміж за київського князя та відправили її у Корсунь у супроводі священників та проповідників. Коли вони прибули на місце, царівна стикнулася з несподіванкою: її наречений уперто не хотів іти у храм. Тоді сталося щось схоже на диво: У Володимира розболілися очі та він втратив зір. Анна сказала: “Якщо хочеш позбавитися хвороби, негайно охрестися”. Тільки тоді Володимир наказав виконати над собою обряд. Охрестившися, Володимир повернув Корсунь візантійськім царям (перед цим пограбувавши його) та відбув у Київ з дружиною Анною, священиком – зрадником та захопленим у місті добром. По прибуттю додому він негайно почав впроваджувати нову віру: ліквідував створений їм же самим пантеон язичницьких богів, а на другий день наказав хрестити усіх киян поголовно. Після охрещення киян Володимир наказав будувати храми на тих місцях, де стояли ідоли.

Історична наука XIX ст. скептично відносилася до версії “Повісті временних літ” Хронологічні розбіжності, філософсько – теологічні помилки та явні анахронізми були знайдені у літопису багатьма вченими – істориками. Можливо це є наслідком багатьох редакцій документу.Ми не будемо проводити зараз історичне дослідження на предмет виявлення реального ходу подій. Найголовніше, що у Київській Русі остаточно перемогла християнська релігія, яка стала державною. Язичницькі обряди та вірування частково зплелися з християнськими і в такому, майже невпізнанному вигляді збереглися і по наш час. В часи правління Володимира Святославовича Русь досягла нечуваної величі та могутності.