Релігія та суспільство
Взагалі, роль релігії в суспільстві не можна оцінюва¬ти однозначно. Так, релігія відігравала важливу культур¬но-історичну роль. В межах релігійних віровчень форму¬вались єдині зразки почуттів, думок, поведінки людей, завдяки чому релігія виступала як могутній засіб упо¬рядкування і збереження традицій та звичаїв. У той же час, наприклад, у царській Росії синодальне православ'я використовувалось як засіб пригноблення трудящих мас.
Однією з історичних місій релігії, що набуває в сучасному світі все більшої актуальності, є формуван¬ня відчуття єдності людського роду, значущості непе¬рехідних загальнолюдських моральних норм і ціннос¬тей. Однак релігія може бути виразником зовсім ін¬ших настроїв, зокрема фанатизму, непримиренності до людей іншої віри тощо.
Отже, вплив релігії на суспільне життя не завжди був однозначним. Характер цього впливу може суттє¬во змінюватися, набувати специфічних особливостей. Соціальні функції релігійних організацій не тото¬жні функціям релігії, тому що релігійні організації включаються до загальної системи економічних, по¬літичних та інших суспільних відносин і виконують безліч нерелігійиих функцій.
У середні віки церква не тільки володіла монопо¬лією у сфері ідеології, а й виконувала економічні й політичні функції. У капіталістичному суспільстві ре¬лігійні організації активно втручаються в політичне життя, мають власну систему навчальних закладів, займаються благодійницькою діяльністю.
Релігійні організації можуть дотримуватися й про¬гресивних позицій з деяких соціальних і політичних питань. У деяких країнах Східної Європи христи¬янські церкви сприяли боротьбі мас проти іноземних загарбників. Монастирі в Європі протягом тривалого часу були майже єдиними культурними центрами. Ба¬гато релігійних організацій і в наш час активно ви¬ступають за мир, за ядерне роззброєння.
В пострадянських суспільствах релігійні організа¬ції сприяють національній ідеї. Так, в Україні відро¬дження національних церков йде поруч з процесами національного відродження. Таким чином, релігія — явище багатопланове і багатозначне. Вона виникла як результат специфічних закономірностей розвитку су¬спільства, і саме суспільні процеси визначать в кінце¬вому підсумку її долю.
3. Релігія як сфера духовної культури суспільства
З'ясуємо суть зв'язку релігії та духов¬ної культури. Філософія свого часу розробила поняття "духовне виробництво" для характеристики виробни¬цтва ідей, знань, уявлень, художніх цінностей. Ймові¬рно, саме продукти духовного виробництва в широ¬кому розумінні й складають елементи духовної куль¬тури.В основі теологічних концепцій розуміння духов¬ної культури лежить ідея щодо визначальної ролі ре¬лігії в розвитку цивілізації та культури. Стосовно пра¬вослав'я дану ідею на початку XX ст. розвивав росій¬ський релігійний філософ П. Флоренський (1882— 1937 рр.), який доводив, що саме релігія створює культуру, складає її зміст, виконує ті самі функції, що й мистецтво, наука, мораль. Похідним тут є етимо¬логічне виведення ним поняття "культура" з слова "культ". Оскільки слово "культура" має корінь "культ", вважав православний мислитель, то й сама культура, культурні цінності є лише похідними культу.
На дохристиянських етапах розвитку суспільства, на думку П.Флоренського, людина орієнтує власну Діяльність на "матеріальні інтереси", розвиваючи ли¬ше матеріальну культуру. "Одухотворятися" душа лю-Дини починає лише після Ісуса Христа. Саме з "Бого-явлення" особливого значення у духовно-історичному розвитку набуває Софія, Божественна Премудрість, яка виводить людину зі стану "духовного сну" і за¬безпечує розвиток духовної культури. П. Флоренський розробляє власну концепцію, яка здобула назву «софоологія» де намагається висвітлити духовність людини як результат дії Софд, що є проміжною лан¬кою між Богом і людиною, наближає першого до останньої і повертає останню до першого. Він пев¬ним чином заперечував творчу діяльність людини як справжнього творця культурних цінностей, не враховуючи динамізму історичного розвитку куль¬тури.
Сучасні православні богослови, йдучи за Флоренським, визначають духовну культуру як незем¬не, надприродне явище, обмежують її лише релі¬гійними ідеями та морально-релігійними вимогами. При цьому не беруться до уваги матеріальна основа культури, її значення, нерозривна єдність матерії- альної і духовної сторін культури.
Подібна точка зору існує в католицькій та про¬тестантській культурології. Зокрема, в пастирській конституції, схваленій II Ватиканським собором (1962—1965 рр.), підкреслюється, що християнське віровчення обновлює і очищує духовну культуру, підносячи її розвиток на новий щабель. Проте¬стантська теологія також розглядає релігію як суб¬станцію духовної діяльності людини, як форму осмислення і правильного сприйняття культурних цінностей.