Давньоримські релігійні вірування
У Римі справляли чимало інших свят на честь Юпітера. Громовержець рано взяв на себе роль бога війни. Римляни вбачали в ньому свого найголовнішого союзника, допомога якого приносить перемогу. Будували храми його різним втіленням: Статорові — тому, який затримує на місці римські шереги, що похитнулися; Версорові — тому, що примушує ворога тікати; Вікторові, який приносить перемогу. Ю. був покровителем укладеного договору й добрих міжнародних відносин. Осередком його культу був храм так званої Капітолійської Трійці — Юпітер, Юнона, Мінерва.
Тут нововибраний консул складав свої перші жертви, а звитяжний полководець приносив подячні жертви. Тріумф був найурочистішою церемонією на честь Ю. Він не тільки уславляв переможного вождя, але передусім був релігійним актом, виявом шани і вдячності Ю. Преблагому Великому. Юпітера ототожнювали з Зевсом.
У Римі для всіх громадян був установлений обов’язковий культ так званої трійці (Юпітера, Юнони й Мінерви). У римському релігійному культі суворо зберігалися старовинні традиції, що сягали родового ладу. Між богом і людиною ніколи не доходило до фамільярності Одіссей, який сперечався з Афіною, Діомед, який боровся з Афродітою, усі сварки й любовні інтриги грецьких героїв з Олімпом були для римлянина незрозумілі.
3. Головні риси римських релігійних віруваньХарактерною ознакою римських релігійних вірувань є конкретність мислення. Найдрібніші форми буття підлягали сонму богів, які були навіть організаторами робіт та упорядниками сімейних і суспільних відносин. Наприклад, одна богиня допомагала рубати дерева, інша доглядала, щоб підрубані дерева падали, далі повалене дерево потрапляло у розпорядження третьої тощо. За словами Анатоля Франса, боги римського Пантеону були схожі на муніципальних службовців. Згодом прадавні вірування латинян поступаються елліністичній, греко-римській релігії. Проте міфи, що складалися за архаїчної доби, ще довго впливали на духовне життя римлян.
Римська міфологія докорінно різниться від грецької. Тверезі римляни, фантазія яких не створила народного епосу на зразок “Іліади “ та “Одіссеї “, не знали міфології. Їхні боги безживні. Це білі постаті без родоводу, без тих подружніх, батьківських і синівських зв’язків, які об’єднували грецьких богів у одну родину. Часто вони навіть не мали справжніх імен, а лише прізвиська, що визначали межі їхньої влади і діянь. Про них не складали ніяких легенд. Цей брак легенд, що свідчить про конкретне мислення, стародавні люди вважали достоїнством римлян, які мали славу найрелігійнішого народу. Греків дивувала ця релігія без міфів, які зачіпали честь і достоїнство богів.
У первісній римській релігії відбилася простота працьовитих селян і пастухів, зайнятих тільки щоденними справами свого скромного життя. Схиливши голову над нивою, яку виорювало його дерев’яне рало, і над луками, де паслися його стада, стародавній римлянин не відчував бажання зводити свій погляд до зірок: він не поклонявся ні сонцю, ні місяцю, ані тим небесним явищам, що своїми таємницями збуджували уяву інших народів. З нього досить було таємниць у найбуденніших справах і в найближчому оточенні. Якби хтось обійшов усю стародавню Італію, то побачив би людей, які моляться в гаях, уквітчані жертовники на полях, гроти, прикрашені зеленню, дерева, обвішані рогами й шкурами тварин, камені, окроплені маслиновою олією. Усюди ввижалося якесь божество, і недарма один з латинських письменників сказав, що в цій країні легше зустріти бога, ніж людину.
За переконанням римлянина, людське життя у всіх, навіть найменших проявах було під владою і опікою різноманітних богів, тому людина на кожному кроці відчувала залежність від якоїсь вищої сили. Поряд з такими богами, як Юпітер і Марс, що ставали дедалі могутніші, було безліч менших богів, духів, які опікувались окремими життєвими чи господарськими справами. Обмежена сфера їхнього впливу поширювалася тільки на певні моменти в обробітку землі, рості хлібів, вирощуванні худоби, бджільництві, житті людини.
І так було у всьому. Гадали, що кожна невдача, навіть найменша, і кожен успіх, навіть найнезначніший, були проявом гніву чи доброзичливості божества.
Римлянин не осмілювався твердити, що він уміє розрізнити, бог це чи богиня. У молитві він теж був обережний і казав: “Юпітере Преблагий, Великий, чи, якщо хочеш, називайся якимсь іншим іменем.” А приносячи жертву, казав: “Бог ти чи богиня, чоловік чи жінка.”
Римські боги не спускалися на землю й не показувались людям так охоче, як грецькі. Вони тримались на відстані від людини.