РАННІЙ ПРОТЕСТАНТИЗМ (ЛЮТЕРАНСТВО, ЧЕСЬКЕ БРАТСТВО, КАЛЬВІНІЗМ, АНТИТРИНІТАРИЗМ І СОЦИНІАНСТВО)

І все ж порівняно з лютеранством і чеським братством кальвінізм в Україні, зокрема у другій половині ХVI ст., мав неабиякі успіхи, став тут на тривалий час провідною протестантською конфесією. Його перші кроки припадають на початок 40-х років ХVI ст. і пов’язані з діяльністю відомих у Європі культурних діячів, письменників, учених, політиків, які були захоплені протестантськими ідеями. Я. Тазбір з приводу цього зазначає: „При переході у нову віру була важливою освіта, оскільки першими поборниками релігійних реформ стали найосвіченіші люди“. Польсько-литовські маґнати, королівський двір запрошували багатьох з них для навчання своїх дітей і розгортання науково-освітнього процесу в державі.

Серед приїжджих більшість становили іноземці. Відомі з них — італійці Георгій Бландрата (чотири роки жив при польсько-литовському дворі як лейб-медик королеви Бони), доктор медицини П’єтро Симоні (особливо відомий як лікар Стефана Баторія), швейцарський лікар і педагог Іоґанн Ґаслер. Згодом вони переходять в антитринітаризм, але починали діяльність як кальвіністи. Прихильністю королівського двору користувався Франциск Лісманіні — видатна постать Реформації у польсько-литовських землях, італійський гуманіст, тонкий політик, громадський діяч, котрий розпочинав протестантську пропаґанду також як кальвініст. Завдяки його зусиллям при дворі короля була створена велика бібліотека, в якій, окрім творів Лютера, Кальвіна, Меланхтона, Цвінґлі, містилися праці протестантських теологів, які діяли безпосередньо в Речі Посполитій (Франциска Станкара, Симона Заціуса-Жака, Яна Лаского, Григорія Орзаціуса-Оршака та ін.).

3. Кальвінізм

У другій половині ХVI ст. головну роль у розповсюдженні кальвінізму в Україні виконують відомі уже нам протестантські центри польсько-литовської держави — Краків, Вільно, Люблін і Сандомир. У Кракові, зокрема, 1546 року утворився гурток гуманістів, який очолив Андрій Фрич Моджевський. Серед його слухачів і активних учасників були Станіслав Оріховський, Станіслав Стадницький, Мартін Бєльський, Ієронім Оссолинський, Петро Гонезій та ін. Не всі члени гуртка, безперечно, дотримувались протестантських поглядів, але більшість їм симпатизувала, маючи особисті контакти із Жаном Кальвіном та його однодумцями в Європі. Гуртківці Франциск Лісманіні, Андрій Тржецеський (поет, перекладач, богослов), Якуб Прилуський (правознавець, оратор, філософ, поет), Симон Будний (богослов, полеміст, перекладач, одна з ключових фігур протестантського руху в українсько-білоруському пограниччі) та інші стають нововірами.

В Україні кальвінізм поширювався в усіх реґіонах. У Галичині — це Бучач, Гвоздець, Дорогоїв, Дубляни, Жовква, Зборів, Ланцут, Яцимир; у Холмщині — Замостя, Зміївці, Краснобрід, Крилів, Криниця, Круп’є, Лащів; у Берестейщині — Берестє, Венгров, Городище, Заблудів, Русків, Ямно; на Волині — Берестечко, Корець, Лабунь, Мартинівці; на Поділлі — Кам’янець, Межибіж, Панівці, Хмельник; у Брацлавщині та Київщині — Винниця, Козаровичі, Ліщин, Мозир. Знаходимо кальвіністські збори й у Підляшші (у Бєльську, Дорогичині, Мельнику), граничній з Мазовією українській землі, яка ще в ХIII ст. належала волинським князям. Однак, незважаючи на такий широкий ареал, самі збори, а також школи і друкарні, були зосереджені переважно у Західній Україні.

Еволюцію кальвінізму в Україні можна умовно поділити на декілька етапів. Час зародження конфесії у Малопольщі та Галичині — 40-50-ті роки ХVI ст. Другий етап — 60-80-ті роки ХVI ст. — позначений найбільшими успіхами течії. В цей період вона поширює вплив на Закарпаття та на інші українські землі, наближені до Білорусі та Литви, — Волинь, Підляшшя, Брацлавщину, Київщину, Холмщину. Кінець ХVI-початок ХVII ст. — період поступового згасання активності реформатських громад. У 50-60-х роках ХVII ст. їхня діяльність у більшості реґіонів України майже припиняється.Ідейно-пропаґандистська діяльність кальвінізму в Україні ґрунтувалася передусім на працях Жана Кальвіна „Настанова в християнській вірі“, „Женевський катехизис“ і численних віросповіданнях (Ґейдельберзькому, Базельському, Лондонському та ін. — у вигляді невеличких творів, де були викладені основні засади вчення). Втім, необхідність впливу на місцеве населення висунула перед кальвіністами потребу створення ориґінальних праць, перекладу біблійної літератури загальноприйнятими на теренах польсько-литовської держави мовами.

Особливості кальвінізму, водночас, робили його потенційно сприйнятливим і для православних. Адже православна церква в українських землях значно відрізнялася від православ’я у Російській державі. Їй притаманні традиція активної участі мирян у церковних справах, менша залежність нижчих церковних ланок від вищих, певна слабкість релігійної верхівки через існування патронату. У православному середовищі Речі Посполитої була відсутня церковна централізація, що існувала у візантійсько-слов’янському світі. Утвердження політичної ролі православної церкви в Україні зазнавало суттєвих перешкод з боку католицько-єзуїтських сил, королівської влади. Її обрядовість і культова практика, внутрішнє життя окремих громад були значно демократичнішими, ніж у католицизмі (відсутність целібату, прірви між кліром і „миром“, участь мирян в обряді євхаристії, застосування елементів руської мови у богослужінні тощо). На думку М.Космана, зовнішня подібність православ’я і протестантизму давала змогу прихильникам останнього надіятися на „мирне завоювання“ православних, на союз з ними проти католицизму. Однак у цьому випадку йдеться тільки про кальвінізм, який сповідував Трійцю і будувався за принципами, близькими до православ’я.