Релігія та держава

По ходу ускладнення суспільних відносин та уяв ускладнюється і вся система суспільства, в тому числі і релігійна надбудова. Ускладнення суспільної свідомості та соціальних інститутів, пов'язане також із ускладненням релігійної свідомості та культової діяльності, призвело до того, що останні вже не можуть функціонувати в ланаках попередніх синтетичних взаємовідношень та інститутів. Поступово разом із самовизначенням інших надбудовних систем проходе самовизначення релігійної системи. Цей процес пов'язан із конституюванням релігійних відносин.

Важливою метою релігійних організацій є нормативний вплив на їх членів, формування в них звісних цілей, цінностей, ідеалів. Виконання цих цілей досягається через виконання ряда функцій:

1) Розробка системного вчення;

2) Розробка систем його захисту та оправдовування;

3) Керівництво та виконання культової діяльності;

4) Контроль та виконання санкцій за виконанням релігійних норм;

5) Підтримка св'язку із світськими організаціями, державним апаратом.

Поява релігійних організацій об'єктивно зумовлено розвитком процесу інституціоналізації, одним із причин якого є посилення системних якостей релігії, появою власної форми релігійної діяльності та відносин. Рішучу роль в цьому процесі відіграло відокремлення соціального стану - служителів культу, котрі стають на чолі релігійних інститутів і котрі зосереджують в своїх руках всю діяльність по виробництву, трансляції та регуляції поведінки маси віруючих.

У розвинутій формі релігійні організації представляють собою складний соціальний інститут. Внутрішня структура такого інституту представляє собою організаційне оформлення взаємодії різних систем, функціонування кожної з котрих пов'язаноіз формуванням соціальних організацій, також маючих статус соціальних інститутів. На рівні церкви, на кшталт, вже чітко розподіляються дві підсистеми: управленці та підлеглі. Перша підсистема включає в себе групу людей, які займаються розробкою та переробкою релігійної інформації, координацією власної релігійної діяльності та взаємовідносин, контролем за поведінкою. Друга, підлеглі, включає в себе масу віруючих. Між цими підсистемами існує система нормативного оформлення, ієрархічно витриманих взаємовідносин, дозволяючих здійснювати управління релігійною діяльністю.

Регулювання цих відносин здійснюється з допомогою організаційно-інституціональних норм. Ці норми знаходяться в різних Положеннях, Звітах про конфесійні організації. Вони зумовлюють систему цих організацій, характер взаємовідношень між віруючими та правлячими органами організацій та структурованими підрозділами, регламентують їх діяльність, права та обов'язки.

Дослідники релігії дають 4 основних типи релігійних організацій:

- церква

- секта

- харизматичний культ

- деномінація.Церква - це тип релігійної організації із складною централізованою системою взаємовідношень між правлячою верхівкою та віруючими.Церква, як правило, має найбільше послідовників. Приналежність до церкви визначається не свободним вибором індивіда, а традицією. Фактом свого народження в тій чи іншій релігійній середі, на основі обряду індивід автоматично включається в дану релігійну спільноту. В церків відсутнє постійне та контролюємо членство.

Секта виникає в результаті відокремлення від церкви частини віруючих та священослужителів на основі зміни віронавчання та культу. Характерними рисами секти є: невелика кількість послідовників, добровільне постійне підконтрольне членство, прегнення відокремитись від інших релігійних організацій та ізоляція від мірського життя, претензії на виключеність установ та цінностей, впевненність у богообраності, прояв опозиційностідо інакомислячих, відсутність поділа на священослужителів та мірян.