Релігії в Україні
•Українська Греко-Католицька Церква – УГКЦ (Львівська, Івано-Франківська обл.)
•Римо-Католицька Церква в Україні - РКЦ (Житомирська, Хмельницька, Вінницька з центром у Житомері і Кам’янець-Подільському)
•Вірменська Католицька Церква – ВКЦ
В Україні представлена також одна з “дохалкедонських” Церков – Вірменська Апостольська Церква – ВАЦ
Частина вірних-християн належить до протестантських Церков.
В Україні проживають також представники юдейства та мусульманства.
Наприкінці 80-х рр. ХХ ст. в Україні з’являються неоязичницькі громади. Динамічно зростає кількість спільнот інших релігійних та релігійно-філософських течій (буддизм), зокрема нетрадиційних та новітніх релігійних рухів, деструктивних сект.
Попри все, слід зауважити, що незважаючи на таку “кашу” релігійних утворень в Україні, за вийнятком деяких міжконфесійних конфліктів (як правило в них виступають ініціаторами православні церкви), тут вцілому вживаються протилежні та взаємозаперечні або конруруючі релігії, більше того, такого релігійного піднесення як на Україні, такої кількості практикуючих віруюючих, немає ні в одній з країн Європи та Америки (незважаючи на те, що більшість з них декларують себе християнськими).
2.Дохристиянські вірування. Впровадження християнства. Релігійний синкретизм під час та задовго після впровадження християнства.
Водяні культи. Це насамперед молитви біля води, жертвоприношення. В жертву приносили квіти, рослини, домашніх птахів. Слов’яни вважали воду стихією, з якої утворився світ і тому поклонялися їй. Поклоніння воді повинно було рятувати від засухи, крім того, люди очищалися водою як святою стихією. Водоймища населяли різними божествами — морянами, водяними, русалками. Обожнювалися жівночі водяні істоти — берегині.Водяним істотам присвячувались свята. Літнє свято з 6 на 7 липня відбувалось біля води — річок, озер, прудів — на честь Купала — бога земних плодів, урожаю, добробуту.
Культ Сонця. Культ сонця поширений у слов’ян з давніх давен. Є думка, що навіть ім’я слов’ян походить від Сонця, тобто вказує на давній міф про походження слов’ян від Сонця.
Даждьбог — один з головних богів язичницької Русі. Під цим іменем обожнювалося сонце. Назва Даждьбог походить від давнього — дождь — дати, тобто дай-бог, бог, який дає життя.
Давні слов’яни уявляли сонце небесним вогнем, колесом, від якого залежить життя. Про сонце говорили як про живу істоту. Жреці волхви та інші служителі культу виступали від його імні. Йому присвячувались свята Івана Купала, Коляди, проводів зими. Різні племена Сонце називали по-своєму — Даждьбог, Ярило, Купало, Коляда, Троян.
Свято на честь Купали святкувалось на початку жнив. Йому приносили жертви біляозер та інших водоймищ в ім’я земних плодів. Інколи приносили у жертву людей, топили їх у воді. Залишком цього жорстокого обряду є поливання людей водою під час свята, яке пізніше стало називатись Іваном Купалою.
Свято на честь Коляди святкували 24 грудня у вигляді забав з піснями, вч яких оспівувався Коляда. Під час свята здійснювувся аграрно-магічний обряд, суть якого у закликанні врожаю. Люди на чолі з жерцями ходили, прославляли Коляду, збирали приношення для загальної жертви Сонцю, посипали зерном, водили козу, коня, ведмедя, співали величальних пісень господарю, славили його працю. Ці пісні називалися колядками. Взагалі в словах Коляда, колядки — слов’янський корінь — коло (колесо, сонце), а колядувати означало збирати пожертви богам. Після прийняття християнства свято Коляди злилося з Різдвом Христовим.
Святкування Нового року нашими предками припадало на початкові дні весни — березень. Це було свято весни, Сонця, воскресіння природи. Саме тоді, після тривалої зими пробуджується природа, і це здавна святкувалося веснянками-гаївками, веселко народних містерій, різноманітними забавами.