Світові релігії

Цей надзвичайно складний історичний факт сягає своїм корінням ще в античний період. Рим виховав у своїх громадян почуття переваги над усіма. Зачарування Римом не тільки збереглося у стародавніх народів, які прийняли християнство, але й перейшло до варварів, які поселилися на руїнах Римської імперії. І не дивно. Римська єдина держава, рим-

ська культура — це були не порожні слова, а поняття з винятково цінним змістом. Огорнутий і овіяний славою старого Риму, єпископ Римський віддавна посів видатне положення в

Християнській Церкві. Римский єпископ вважав себе покликаним дбати «про мир у всьому світі та добробут святих Божих Церков». У справі збереження істинного віровчення Римська Церква користувалася незаперечним авторитетом. Не беручи постійної живої участі у догматичній боротьбі Сходу, папи, тим не менше, напружено слідкували за нею і ніко-

ли не втрачали можливості своєчасно висловити свої думки, які часто розросталися до великих трактатів (як, наприклад, томос папи Льва І Великого IV Вселенському Собору), підказати влучні вислови, мовні звороти, котрі могли б розбити тонкощі єретичних систем. Папи майже завжди вдало ставали на бік ортодоксально мислячих, входили в їх сумне поло-

ження, сприяли їм і підтримували їх. Початок суперечностей насамперед на Сході, а потім і у відносинах між Сходом і Заходом був покладений заснуванням Константинопольської

архієпископи, а потім і піднесенням її як столичної. До П Вселенського Константинопольського Собору 381 року першою кафедрою На Сході вважалась Александрійська. Після згаданого Собору почалася боротьба між Константинополем та

Александрією, яка закінчилася остаточною перемогою Константинопольського архієпископа над Александрійським папою на IV Вселенському Халкідонському Соборі. Ще раніше, на III Вселенському Ефеському Соборі, втратила свої переваги Антіохійська кафедра: антіохійській теологічній школі в особі Несторія була оголошена анафема, Кіпрська та Грузинська церкви отримали автокефалію. З усуненням антіохійського несторіанства та александрійського монофізитства зміцнилось грецьке православ'я як таке, що йде середнім шляхом. Звичайно, підвищується роль і Константинопольської кафедри. Після Халкідонського Собору Константинопольський архієпископ і канонічне, і фактично став першим на Сході.

Така ситуація склалася не в останню чергу і завдяки Римським понтифікам. Папи з побоюванням слідкували за піднесенням нової столиці й співчували Антіохійському та Алек-

сандрійському патріархам. Але догматична істина вимагала від них принципової позиції і в канонічних питаннях.

Незважаючи на те, що канони вказували Константинопольському архієпископу місце після Римського папи, в «Новому Римі» стали розуміти «мета» (після) в значенні хронологічному, а не розрядному. Константинопольські першоієрархи, спираючись на підтримку візантійських імператорів, стали домагатися якщо не переваги, то щонайменше рівності в правах з Римськими єпископами, такої ж юрисдикції на Сході, яку Рим мав на Заході.

На противагу цьому в Римі все більш очевидно формувалося цілком визначене розуміння папства як особливих, встановлених Богом прав Римського єпископа у всій Вселенській Церкві. Зростання папізму особливо посилилося з падінням ЗахідноїРимської імперії, коли Римська Церква залишилася єдиним світочем у хаосі, що охопив Західну Європу. В творах папи Льва І Великого теорія абсолютного папського примату була вже виражена з максимальною чіткістю. За часів папи Льва IX з'явився фальшивий документ Оопайо Сопзіапііпі, в якому начебто імператор Константин визначив канонічні права папи над всією Християнською Церквою.

Приблизно з IX ст. у Римській Церкві починає формуватися догмат про безпомилковість повчання папи в справах віри та моралі, якщо він говорить з кафедри (ех саіЬегіга). В свою чергу, Константинопольський патріарх Фотій сформулював у своїй «Епаногозі» вчення про царську та патріаршу владу. Фотій наголошував на тому, що

«патріарх є живим і одухотвореним образом Христа, який всіма своїми вчинками та словами виражає істину».