Великдень
Паски, як правило, випiкали в четвер iз пшеничного борошна на яєчних жовтках i кожна господиня дотримувалась всiх усталених звичаїв: пiч розпалювала полiнами, якi вiдкладала кожного четверга Великого Посту, пiдпалювала їх галузками освяченої верби, саджаючи паски, промовляли спецiальну молитву. В суботу жiнки фарбували крашанки в лушпиннi з цибулi. Крашанки дозволялось фарбувати в рiзнi кольори, але перевагу надавали червоному, який символiзував кров Iсуса Христа. Нашi пращури вiрили, що в свяченому яйцi мiститься 40 милостей i Дух Святий. Шкаралупу з першого посвяченого яйця несли до рiчки й кидали у воду, "щоб допливла до рахманiв i сповiстила, коли Великдень".
Починають розписувати писанки з початком Великого посту. Для цього треба мати спецiальний писачок - бляшану трубочку з отвором на кiнцi, розтоплений вiск, свiчку та анiлiновi фарби. Яйце має бути вимите, гладеньке, бiле, без цяточок i плям. Його трохи нагрiвають, щоб вiск добре чiплявся. До писальця закладають вiск i нагрiвають над свiчкою, i тодi легенько водять те писальце по бiлому чистому яйцю.
Легенда розповiдає, що Марiя Магдалина, проповiдуючи Христову науку, зайшла аж у двiр римського iмператора Тiберiя, дала йому в дар червону крашанку зi словами: "Христос воскрес!" - i вже тодi почала свою проповiдь. За її прикладом пiшли iншi християни й почали в день святої Пасхи обдаровувати один одного крашанками й писанками.Всi обрядовi Великоднi страви освячували в церквi пiсля Всеношної служби, найурочистiший момент наставав опiвночi, коли священник сповiщав, що Христос воскрес, а всi присутнi з трепетом вiдповiдали: "Воїстину воскрес!" Пiсля служби процесiя тричi обходила навколо церкви, а потiм починали освячувати обрядовi пасхальнi страви - крашанки, ковбаси, сало тощо - i христосувати одне одного. Пiсля церковної вiдправи розходилися по домiвках i починали розговлятися. Дiвчата вмивалися водою, в яку занурювали крашанки, щоб бути завжди рум'яними. Iснувало повiр'я, що Великодньої ночi не можна вкриватись ковдрою, бо нечиста сила присниться. Цiєї ночi молодь розводила багаття iз сухого дерева, яке було прообразом того, бiля якого грiлась варта, оберiгаючи розiп'ятого Iсуса Христа.
На світанні їдуть до церкви святити паску. Разом з нею беруть яйця, сало, печене порося з хроном у роті, мак, ладан, гадун, пшоно, сіль, мідний хрестик і голку. Поздоровляти зі святами й христуватися починають вже після Божої служби. При христосуванні зазвичай цілуються й обмінюються писанками та крашанками. Яйце, одержане при першому христосуванні, зберігається як цінність, бо за народними віруваннями "воно має велику силу". Потім вдома всі сідають за великий стіл і розговляються. Після обіду йдуть на кладовище христосуватися з померлими й кладуть на гробки крашанки.
На Великдень, як зустрінеш якого чоловіка, хоч і незнайомого, поклонись та привітайся. Цього дня потрібно вітатися навіть з ворогами.
НІЧ ПІД ВЕЛИКДЕНЬ
Колись у селах України парубоцтво мало звичай в ніч під Великдень розпалювати вогонь. Вогонь розпалювали десь на горбі за селом або на майдані під церквою, щоб вогнище було видно на все село, а ще краще — щоб його можна було бачити і в сусідніх селах. Для цього вогню вважалося добрим зрізати в лісі або в леваді сухий дуб чи суху вербу — “бо в сухому дереві нечиста сила ховається”. На Київщині звичай велів украсти в жида-шинкаря стару бочку, діжу або колесо від старого воза — “щоб було чим розпалити вогнище”. На Поділлі парубки випрошували або теж крали якусь дерев’яну річ, але не в жида, а в попа — “бо то святий вогонь”. Що ж до самого вогню, то є таке народне пояснення: “Вогнище під Великдень, то так, як Ісусові присвічували, коли Він мав воскреснути”. Але дослідники вважають, що цей вогонь стоїть у зв’язку з весняним очищенням — так само, як і вогнище на Чистий четвер. Діти і старші люди, що залишаються вдома, спати не лягають; а якщо й сплять, то де-небудь притулившись, бо розстелювати ліжка не годиться — “щоб нечиста сила не приснилась”. Стараються, щоб світло не гасло, а горіло цілу ніч — “бо янголи над селом літають”. На Лівобережжі в ніч під Великдень ходять на кладовище просити прощення у батька і матері ті, кого прокляли покійні батьки. Прийшовши на могилу, ці люди спочатку христосуються з померлими батьками, а потім просять прощення. Якщо в цей час загуде під землею, то це знак, що батько чи мати простили і земля їх прийняла, а до того не приймала — “бо гріх проклинати своїх дітей”. Якщо в ніч під Великдень на могилі з’явиться палаюча свіча, то це знак, що душа покійника пішла до раю. В слободі Никольській на Слобожанщині в ніч під Великдень хоч і багато людей іде в церкву слухати діяння, але більшість залишається вдома аж до “благовіста”. В кожній хаті всю ніч горить вогонь. Ідучи до церкви, кожний дорослий чоловік або жінка бере з собою по кілька крашанок, якими буде обмінюватися з тими, з ким доведеться христосуватись. На Київщині існує повір’я, що в ніч під Великдень, під час читання діянь усі закляті скарби “горять”. На Харківщині йдуть шукати скарбів ранком, коли в церкві проспівають “Христос Воскрес”, бо тоді “земля розкривається, і скарби виходять на поверхню”.
ЯК У СВІТІ СВЯТКУЮТЬ ВЕЛИКДЕНЬ