Іслам
-щоденна п‘ятиразова молитва (намаз): на світанку, в обід, о третій годині дня, при заході сонця і перед настанням ночі. У сучасному ісламі є дво – і одноразова молитви. Перед намазом ритуальне обмивання (піском або водою);
-сплата податку (закят) у стародавньому ісламі – на користь бідних (чим іслам завоював прихильність пригноблених), а нині на користь мусульманського духовенства. Закят доповнюється садаком – добровільним пожертвуванням;
-дотримання посту (уразу). Протягом дев‘ятого місяця (рамадан) за місячним календарем мусульман від світанку і до настання темряви на їсть і не п‘є, а з наставанням ночі може їсти і пити, зараз цю вимоги спрощено. Духовенство не вимагає строгого дотримання посту від людей, які працюють на виробництві, у сільськогосподарських місцевостях, вагітних жінок;-ходіння на молитви до Мекки (хадж) – покаяння у гріхах і прилучення до святих;
-священна війна з невірними (дасихад, або газават). З давніх часів цей елемент ісламської віри насаджав ненависть і ворожнечу серед віруючих різних релігій.
У ісламі велику роль відіграє складна обрядність. Мусульманин повинен п‘ять разів на день здійснити молитву здійснити молитву, дотримуватись релігійних свят, постів, обрядів, звичаїв, здійснювати неможливо.
Тридцяти денний пост місяця рамазану належить до обов‘язкових звичаїв, які існували в Стародавній Аравії до ісламу. Ймовірно що у давнину постилися у найжаркіший літній місяць. Звідси, напевно, й назва місяця “рамазан”(по араб. рамадан), який походить від арабських слів “ромад хар”, що означає спека, виснажливий час.
Літо в Аравії, особливо його кінець було найважчим часом року у господарстві, коли запаси продуктів закінчувалися, а нещадно пекуче сонце випалювало підніжний корм для худоби. Це змушувало стародавніх арабів певним чином обмежувати себе в їжі і переносити значну частину господарських справ на прохолоднішу частину доби – вечір і ніч. В той же час стародавні араби, які вірили в добрих і злих духів та богів, влаштовували молитви про дарування дощу, аби задобрити їх. Не спавши першу частину ночі, вони молилися своїм богам і духам, чекаючи дощу, оголошували заборону на прийняття їжі і пиття протягом дня.
Таким чином, вимоги мусульманського посту місяця рамадана - нічого не їсти і не пити з раннього ранку до настання темряви, не вдихати в цей час ніяких пахощів, не купатися тощо – в основному повторюють до ісламські, які визначалися передусім господарським життям стародавніх арабів.
Іслам має особливу форму повідомлення віруючих про час намазу. Кличе до молитви служитель мечеті – муедзин. Виходячи на балкон мінарету, він співучим голосом кілька разів зачитує вірші: “Аллах великий: Свідчу, що немає Бога, крім Аллаха. Підіймайтеся на молитву, йдіть до спасіння. Молитва корисніша від сну”. Останнє речення вимовляється перед ранковим намазом.
Перед намазом обов‘язкове обмивання обличчя та рук до ліктів, голови та ніг. Ісламу властива сакралізація води, ставлення до неї як до чудодійної сили. Вважається, що вода очищає не тільки від фізичного бруду, а й від моральної нечистоти. Омивання, наприклад, необхідне після спілкування з іновірцями (гаурами).
Намаз здійснюється у будь-якому місці, де застав віруючого арм (заклик до молитви): у полі, біля верстата, у кабінеті. Потрібно, щоб місце було чисте, а той, хто молився, стояв обличчям до Мекки. Під час намазу промовляються славослов‘я Аллаху, деякі сури Корану. Конкретних прохань, звернень до Бога молитва не містить.
Намаз супроводжується колінопреклонінням, низькі поклони. Це дало повід мусульманським богословам стверджувати корисність намазу , як своєрідної гімнастики. Здійснювати його необхідно на особливому молитовному килимку, араби називають його саджада, турки – наша дик. У мечеті підлога вкрита величезним килимом, перед входом взуття знімають. Голова мусульманина підчас намазу повинна бути вкрита – тюбетейкою, дескою, галемою, беретом.
У великих містах Туреччини, Єгипту, Сирії, Тунісу мало хто молиться стільки разів. Ритм сучасного життя змусив скоротити кількість намазів до двох – ранкового та вечірнього. Однак у селах цей звичай зберігся. Сурового його дотримуються і у країнах, де іслам державна релігія: Саудівська Аравія, Іран, Лівія.