Андрей Шептицький - глава Української Церкві Митрополит Галицький, Архиєпископ Львівський

У 1905 році Російська Католицька Церква виявляє бажання прийняти патронат Митрополита Галицького Андрея Шептицького. Новоствореній церкві Митрополит допомагав морально та фінансово. Оцінюючи велику роль Шептицького як заступника інтересів унійної церкви серед білорусів, росіян, та українців у Росії, Папа надає йому великі права.

У 1907 році під прізвищем Олесницького Митрополита виїжджає таємно в Росію де налагоджує особисті контакти з російськими та білоруськими католиками. Повертаючись у 1917 році з заслання Митрополит висвятив для російських католиків екзарха Фьодорова. Єпископ російських старовірів Узов, визнаючи Андрея Шептицько Митрополитом Галицьким, признав і зверхність Папи.

Мрії Митрополита Андрея про створення у м. Львові Духовної Богословської Академії для білорусів, українців, росіян з метою поширення унії не здійснились через заборону Польщі.

Скликані за ініціативою Андрея Шептицького перед Першою світовою війною богословські з'їзди та конгреси продовжувались аж по 1939 року. Ці з'їзди ставили мету зблизитись та запізнатись зі слов'янськими церквами.

У 1918 році був час, коли здавалось, що унійна ідея Митрополита Андрея вже здійснилась, але з упадком української державності становище УГКЦ знову ускладнюється.Унійна ідея Андрея Шептицького була спрямована на розв'язку проблеми церковної унії у формі українського патріархату, з супрематією Риму, але, щоб єпископи були залежні лише від українського патріарха. Цю ідею у XVII ст. висунув ще Петро Могила, а Митрополит Андрей шукав засобів для її здійснення.

Після світової війни 1914 року Шептицький посилає українських священиків на Волинь, проте Польща виступила проти цих заходів, розуміючи, що це підніме національну свідомість та донесе унію до вірних з користю для українців, а не поляків. Але православні Волині та інших куточків України відвідували Шептицького у Львові й навіть посилали своїх дітей до шкіл с.Василіянок, для яких Шептицький давав стипендії та допомогу.

Митрополит завжди захищав скривджених. Він обороняв православних українців перед польськими переслідуваннями, зокрема, як вже згадувалось, виступав проти спалювання церков і насильницької пацифікації. Виступав з протестами у пастирських листах, які поляки перехоплювали та палили, але слово Андрея Шептицького все ж ширилось і доходило до православних українців та католиків навіть за кордоном.

Для зміцнення унії Шептицький підготував канонізацію унійного Митрополита Венямина Рутського (XVII ст.), опрацювавши документи та матеріали про його діяльність з власним поясненням.

Під час Другої світової війни, коли відновилась Українська Церква, Митрополит видає заклик до об'єднання Православної та Греко-Католицької церков. Але на жаль не знайшов Митрополит Андрей розуміння серед православних ієрархій...

Розуміючи необхідність виведення українського народу з кута „провінційного обскурантизму” на європейський рівень освіти та науки, Андрей Шептицький, ще на початку XX ст. розпочинає організацію наукових богословських установ на зразок європейських, розбудовує світську науку та освіту, сам плідно працює як науковець та професор багатьох дисциплін.

Знаючи німецьку, французьку, англійську, італійську, єврейську, будучи визнаним семітологом та людиною, що володіє багатьма діалектами української мови - Шептицький був прекрасно підготовлений до наукової праці. Його грандіозна наукова спадщина вимагає глибокого вивчення. А сам архів Митрополита - це скарбниця наукових досліджень. На розвиток науки та освіти Шептицький не шкодує ні зусиль ні коштів. У 1923 р. засновує Богословське наукове товариство, журнал „Богослов'я”. У 1929 році засновує Греко-Католицьку Богословську Академію. Щорічно Митрополит навчає, за власний кошт науковців, професорів у Швейцарії, Відні та в Римі. Розвиває народну та середню освіту, фінансуючи різні освітні заклади, гімназії. Для прикладу згадаємо, що для народних шкіл „Рідної школи” купляє 5 будинків (один з будинків коштував 650.000 золотих). Для гімназ с.Василіянок також фінансує будівлю. В рамках церковної автономії закладає приватну гімназію, так звану Малу Духовну Семінарію та інберкат (бурсу ім. св.Йосафата), дає великі допомоги для всіх українських шкіл. Опікується Українською Дівочою гімназією Сестер Василіянок і дарує їм землю під великий будинок. Будує Велику Бурсу Рідної школи на 120 учнів у Львові, щедро обдаровує українські школи, гімназії, бурси. У митрополичих будинках св. Юра проходили навчання учнів Української народної школи ім. Грінченка. На Личакові (передмісті Львова) збудував три будинки на приміщення Українські народної школи ім. кн. Лева та читальні Просвіти; заклав та опікувався Дяківською Бурсою у м. Львові звідки виходили дяки, хорові диригенти, книговоди, кооператори, громадські провідники; заснував та опікувався Духовною Академією (дбав про її наукові та богословські видання, і т.д.); купив землю навколо площі св. Юра для майбутньої Українського Університету; 1926р. віддав в оренду на 99 років за один золотий для молодіжної організації „Пласт” землі на горі Сокіл, Рожнятівському районі Івано-Франківської області (в той час землю не можна було дарувати і орендувати більше аніж на 99 років).