Духовенство і віруючі Волинсько-Рівненської епархії II-їполивини 40-50р XX ст
У черговому інформаційному звіті за ІІ квартал 1948 р. волинський уповноважений зробив певні підсумки проведеної роботи, проаналізував кількісний і якісний склад духовенства. Всього за звітний період в області нараховувалося 323 священики і 74 дияконів. Переважна їх більшість труди¬лася на селі (369 осіб). За часом рукоположення переважала генерація духівників висвячених під час німецько-радянської війни. Так, до 1918 р. було висвячено 50 осіб, у 1918-1930 рр. - 65, 59 духівників отримали рукоположення у 1930-1940 рр., 144 особи - у 1941-1945 рр. і лише 6 - сан після 1945 року. За цей період (ІІ квартал 1948 р.) о. Т.Соловей і о. М.Квасницький були заарештовані органами “як бандити” [11, арк. 46].
На початок 1949 р. загальна кількість священнослужителів у Волинській області скоротилась у порівнянні з ІІ кварталом 1948 р. на 11 чоловік і становила 315 священиків і 71 диякон. М.Діденко констатував, що серед них залишилося ще багато “ворогів Радянської держави - націоналістів” [12, арк. 8]. Волинський уповноважений автоматично зарахував усіх священнослужителів, рукоположених владикою Полікарпом (Сікорським) до ворожого режимові табору. Він зазначав, що в області служить 27 духівників полікарпівської хіротонії. Крім цього, потенційними опозиціонерами радянській владі М.Діденко вважав тих священиків, чиї діти перебували у “бандах” або були заарештовані “як бандити”. Серед таких о. М.Турчановський, о. О.Стесишин, о. М.Варжанський, о. О.Суничук та інші. “І така політична фізіономія, - зазначав уповноважений, - деяких священиків у Волинській області заслуговує прискіпливої уваги відповідних органів Радянської держави, адже вони взагалі, а в умовах Волинської області тим більше, зовсім не терпимі” [11, арк. 9].
Зібрані уповноваженим відомості часто слугували підставою для арештів духовенства. У квітні-червні 1949 р. у Волинській області органи радянської держбезпеки арештували священика О.Суничука й отців-дияконів М.Коцюбу, Г.Степанюка і С.Богуславського. Тому М.Діденко із задоволенням констатував, що із наведених прикладів достатньо зрозуміло, що зменшення служителів культу відбувається за рахунок таких елементів, які найбільш ворожі людству і не припиняють своєї чорної справи на шкоду суспільству. Уповноважений вважав, що цей процес зменшення в такому напрямку буде відбуватися і надалі і що він досить закономірний в умовах Волинської області.Наприкінці 1949 р. чисельність духовенства у Волинській області зменшилася до 370 чоловік [12, арк. 153]. У статистичних відомостях щодо кількості священиків і дияконів області проглядалася загрозлива для духовенства тенденція, із 370 служителів культу 145 мали вік більше 55 років, 103 чоловіки - від 40 до 55 років. Отже, майже половина духовенства через деякий час мусила б припинити активну церковну діяльність. Такий значний відсоток літніх священиків створював загрозу ефективному функціонуванню церковного організму з огляду на те, що радянська влада усіма методами перешкоджала омолодженню і поповненню священичої верстви. Про це свідчать наступні цифри. У 1950 р. у Волинській області служило 197 ієреїв і дияконів, рукоположених у 1941-1945 рр., натомість у 1946 р. і у 1947 р. - по три чоловіки, у 1948 - чотири, 1949 - лише один, а у 1950 - три [12, арк. 15]. Тому закономірно, що на 1 січня 1952 р. у порівнянні з 1.01.1951 р. кількість священнослужителів зменшилася ще на 10 чоловік. Постійне зменшення чисельності духовенства призвело до того, що із 392 храмів 114 не мали свого священика, а обслуговувалися духівниками сусідніх парафій. Ця обставина, у свою чергу, служила причиною закриття церков. Згідно з інформаційним звітом волинського уповноваженого за ІІІ квартал 1952 р. в області щоденно богослужіння здійснювалися лише у Луцькому кафедральному соборі, у всі святкові і недільні дні - у 175 храмах, почергово у 169 церквах. Час від часу служилося у 19 храмах, не відправлялося зовсім - у 18. Причиною передусім була відсутність потрібної кількості духовенства.
Заходи уповноваженого щодо зменшення чисельності духовенства давали свої результати. Станом на 1 січня 1954 р. у Волинській області служило 259 священиків і 4 диякони. Ситуація була настільки загрозливою, що керівництво Волинсько-Рівненською єпархією зважилося на радикальний крок. Протягом 1953 - І кварталу 1954 рр. єпископ Палладій (Камінський) висвятив 21 диякона у священики і призначив настоятелями на вакантні парафії. Завдяки цим заходам кількість священиків і дияконів в області на 1 січня 1955 р. збільшилася до 267 чоловік. З них 256 трудилося настоятелями церков, іншими священиками - 5 осіб, на посаді псаломщиків - двоє священиків. Із 256 настоятелів 160 чоловік обслуговували по одній церкві, у двох храмах служили 84, у трьох - 11, чотири церкви обслуговував один священик.
Крім масової висвяти дияконів у священики, владика Палладій з метою підвищення освітнього рівня духовенства організував при Волинській духовній семінарії місячні курси. Діяли вони з 22 червня по 22 липня 1954р. Для підвищення кваліфікації на них було викликано 43 священики Волинсько-Рівненської єпархії.
Чисельність православного духовенства перебувала під пильним контролем уповноваженого. Згідно із статистичними даними за період з 1947 по 1954 рр. кількість духовенства Волинської області зменшилася на 183 чоловіки. В результаті природної смерті - 39 чоловік, звільнено за штат - 32. Щодо репресованих, кількість яких означена 14 чоловіками, то потрібно зауважити, що ця цифра дуже занижена. У сусідню Рівненську область переміщено 53 священнослужителя, а за межі єпархії - 45. Таким чином, Волинсько-Рівненська єпархія недорахувала у 1947-1954 рр. 130 духівників. Найбільші втрати припали на 1952 р., тоді 34 священики залишили службу [12, арк. 7].