Ламаїзм

Як уже говорилося, істотним елементом молитовного прохання є благання про дарування життя. Супроводжувана жертвопринесенням, вона звучить приблизно так: «Так буде життя постійне як адамант, переможна, як прапор пануючи, так буде вона тверда і сильна, як орел, і триває вічно. Так буду я благословенний даром життя вічної, і так виповняться бажання мої...»

Кожна молитва тією чи іншою мірою носить на собі риси магічного заклинання. Існують, однак, такі, у яких характерні риси магічної формули виражені з особливою ясністю. Ламаїстський ритуал містить у собі особливо багато таких заклинань. Вони або вимовляються на санскриті, незрозумілому що молиться, і носять, отже, формальний характер, або являють собою набір безглуздих слів і фраз, вимова яких покликано забезпечити потрібний молючий ефект. За допомогою цих так званих дарани ламаїст розраховує позбутися від хвороб, від укусів змій, від підступу драконів, від неприйнятного переродження, від вітру і дощу і навіть від невір'я.

Музика, що супроводжує богослужіння

Як правило, ламаїстське богослужіння супроводжується музикою і співом. Велику роль грає дзвіночок, дзенькіт якого служить сигналом для переходу до чергової фази богослужіння. Таку ж роль грають звуки, що витягаються з величезних морських раковин. Ці інструменти разом із сильними трубами складають оркестр, що грає надзвичайно могутньо, але какофонічно і врозбрід. Практикується також хоровий спів: звичайно пече хор хлопчиків, причому на відміну від звучання оркестру - урочисто і мелодійно.

Богослужіння.

У жертву богам і демонам ламаїсти приносять під час богослужіння крім рису спеціальні хліби, іменовані балин. Аналогія з християнською проскурою тут тим більше повна, що з трьох видів балина, принесених на хурал, два лунають віруючим; третій залишається в храмі, відкіля його виносять після богослужіння і спалюють. Існує в ламаїзмі і такий ритуал, що близько нагадує таїнство причащання в християнстві: після ряду церемоній і проголошення молитовних формул ведучий хурал лама роздає присутнім по ковтку освяченого вина і по трьох пігулки, виготовлені з борошна з цукром і олією по спеціальному рецепті. Проковтнувши все це, що вірує вважає, що він прилучився до благодаті тих богів, на честь яких відбувалося богослужіння .

Особливістю ламаїстського культу є те, що миряни грають у ньому саму незначну роль. Хурали відбуваються в монастирях, і їх виконавцями є численні проживаючі там лами. Віруючі найчастіше під час богослужіння навіть не мають доступу в храм, їм надається право ззовні слухати звуки молитов, що доносяться, і музики, повторюючи про себе незліченне число раз формулу «ом надь» і даючи багаторазових обітниць уникати п'яти головних гріхів. Крім того, що вірує ламаїст має можливість робити в дверях храму молитовні тілорухи, у числі яких на першому плані колінопреклоніння і простягання ниць на землю.

Найважливішу роль у становленні ламаїстського культу зіграло те, що при цьому не відкидалися, а, навпаки, асимілювалися добуддійські культи, що існували у відповідних народів. Найбільш яскравим прикладом цього є культ так званих про.

Поклоніння божествам.

З незапам'ятних часів у монгольських і тюркських народів шанувалися окремі місцевості, чим-небудь особливі в навколишній природній обстановці,- гори, печери, перевали, береги озер і рік і т.д., вони називалися про. Точніше сказати, об'єктом шанування тут були не самі ці місця, а їхні парфуми, чи демони божества, що вважалися зв'язаними з ними. Для встановлення контакту з цими надприродними істотами люди повинні були приносити їм жертви. Як правило, це були жертви символічного характеру - ціпка, уткнуті в землю, шматки тканини, камені, найчастіше - останні. З цих каменів складалися цілі купи, згодом саме вони стали іменуватися про.Поступова ламаїзація культу приводила до того, що в число імен хазяїнів кожного з них поряд з доламайськими демонами включалися й імена буддійсько-ламаїстських божеств, починаючи із самого Шакья-Муні і Майтрейи (Майдари в тібетсько-монгольському варіанті) аж до Авалокитешвари і рядових докшитів - охоронців житла.

Проста купа каменів була для ламаїзму занадто примітивним символом святості. Релігія, що володіла архітектурно-вишуканими монастирями-дацанами і храмами, повинна була й у даному випадку вдатися до більш складних форм культового інструментарію і культових споруджень. Результатом цього була поява двошарових будівель: унизу це купа каменів, а над нею надстроєна чи кумирня буддійська каплиця. Такі комбіновані святилища надзвичайно численні в країнах поширення ламаїзму, а культ, зв'язаний з ними, зайняв у ламаїстів по поширеності перше місце серед внедацанських обрядів.