Окремі представники злаків і городини в українських міфах та легендах
Над захланністю і жорстокістю,
Над підлотою й зрадою.
/А.Малишко/.
Або:
В янтарі дрімають тихі луки,
Може, сниться їм лапатий сніг?
Одпливли мої літа розлуки -
Я спішу до тебе на поріг.
Там твоє й моє лежить минуле,
Яблуні шепочуть вдалині.
Увійду у хату: "Не забула?"
І ти, певно, тихо скажеш: "Ні..."
/М.Стельмах/.
Вишня - символ світового дерева, життя; символ України, рідної землі; матері; дівчини-нареченої.У давнину вишня була одним із священних дерев далекої Японії та Китаю. Для праукраїнців вишня, за даними О.Шокала, - світове дерево життя /див. Дерево життя/. Як відомо, колись слов'яни святкували Новий рік 21 березня. Це було свято весни, Новий рік споконвічних хліборобів. "У давнину в Україні, - підкреслює дослідник, - вишня була ритуальним деревом весняного новорічного обряду. Деревце вишні садили восени в діжечку, тримали його в хаті, а навесні, у березні, вишенька розвивалась і розквітала. По тому, як вона квітне, дівчата вгадували долю на цілий Новий рік" /Українознавство. - К., 1994. - С.286/. На думку Г.Лозко, назву "вишня" слід вважати прикметником жіночого роду, від форми "вишній", тобто "божественний" /пор. із словом "Все-вишній" /Всевишній/. Отже, вишня - це "божественне дерево", присвячене Сварогу /Дмитренко М. та ін. Українські символи. - К., 1994. - С.118/.
Окремі дослідники зіставляють це слово із весняним сонцем у зеніті, тобто "вишнім" сонцем. Лінгвістичний аналіз етимології слова "вишня", зроблений нами, підтверджує думку про правильність зіставлення її з образом світового дерева, священного дерева життя.
По-перше, слово "вишня" - слов'янського походження, воно мало такі регіональні варіанти як "вишник", "вишника". Водночас слово "вись" /висота/ /світове дерево, як відомо, дуже високе, дістає кроною неба/ мало аналогічні форми - "вишник", тобто "вищий", "старший", "вишок" - вершина, шпиль.
Словник Б.Грінченка /Т.1. - С.201/ фіксує форму "вишній", тобто "верховний", а отже "небесний", "божественний". Водночас у Словнику вміщено фразу "Господи вишній, чи я в тебе лишній?", яку можна зіставити із фольклорним виразом "Ненько, моя вишня, Чи я в тебе лишня..." Отже, у свідомості праукраїнців вишня асоціювалася із небом, високим деревом життя, Богом. Окрім того, білий колір її цвіту асоціювався із святістю, бо "світ" - це "свят".
За даними М.Костомарова, слов'яни обожнювали саме світло як джерело життя, білий колір /пор. імена язичницьких богів Світовид, Білобог/. Споконвіку священні речі українців - білі /хата, вишиванка, хустина, рушник/. Священний птах лелека має біле забарвлення. Таким чином, безсумнівно, вишня була у наших пращурів Священним Деревом Життя, Матері-богині, України.