АНТОНІЙ ПРЕПОДОБНИЙ – ЗАСНОВНИК КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКОЇ ЛАВРИ

Він був суворим аскетом, пристрасним молитвеником, непохитним у пості. Він був добрим порадником, мудрим наставником, творив незліченні чудеса зцілення.

Затворництво і духовне подвижництво преподобного Антонія стало дороговказом істинного шляху спасіння для всіх поколінь.

Неможливо не тільки описати, а навіть просто назвати всі діяння святого, означені Божим промислом, провидінням і волею. Най-більше відомостей пов’язано з чудодійним даром повертати немічним здоров’я — душевне й тілесне.

Подвижник сам прислужував хворим, зцілював їх своєю молитвою. Будучи ж з природи людиною надзвичайно скромною, він прикривав смиренністю ті оздоровлення по своїй молитві. З благоговінням давав він як ліки звичайні трави, які вживав сам у їжу. Хворі, скуштувавши їх, позбувалися недугів.

Прославився преподобний Антоній і ясновидінням.

Якось три Ярославичі — Ізяслав, князь Київський, Святослав, князь Чернігівський, Всеволод, князь Переяславський, — вирушаючи в похід на половців, захотіли взяти у святого благословення.

Він же, передбачаючи на них гнів Божий, попереджував: «За гріхи ваші будете ви переможені варварами, доведеться вам втікати. Багато з воїнів потонуть у річці, інших візьмуть у полон, а решта — впаде від меча».

Так все і сталося після битви на річці Альті. Рятуючи своє життя, безславно розбігалися з поля бою Ізяслав і Всеволод у Київ, Святослав — у Чернігів. Вороги ж, шаленіючи від перемоги, розліталися лиховісними зграями нашими землями, грабуючи і спустошуючи їх.

Одночасно з цим пророцтвом святий провістив Шимону, сину варязького князя Африкана, що той чудом врятується від смерті, перебуваючи уже в її пазурах. Більше того, через багато років він першим буде захоронений у мурованому печерському храмі, який зведеться чудесним чином.

Сам Шимон, повернувшись з кривавої битви, розповідав преподобному Антонію, що якась божественна сила вихопила його з поля, заваленого трупами, і зцілила від ран. Своїх воїнів і обслугу він теж знайшов неушкодженими. Сама ж церква, що мала бути колись збудованою і де мав упокоїтися його прах, двічі проявлялася у повітрі маревом. Один раз при річці Альті, коли той лежав серед убитих, а другий — раніше, на морі, коли тікав він у ці землі до князя Ярослава від дядька Якуна, що вигнав його з варязького князівства.

Аби слова його були достовірніші і предметно підтверджені, Шимон передав Антонієві пояс і золотий вінець, повідавши, що це він зняв з ікони розп’яття Христа Спасителя, коли залишав свою вітчизну. «Ти провістив, що я буду похований тут; мені ж був голосБожий, який наказував, що цим поясом буде виміряно підмурки для храму, де мене поховають і образ якого був явлений мені у повітрі. Вінець же повинен бути, за Божим велінням, прикріплений над жертовником».

Це пророцтво, означене преподобним Антонієм, як підтвердила дійсність, у всьому збігалося з Божою волею.

Справді, багато років по тому Шимона першим було покладено у кам’яну печерську церкву.

Сама ж церква зводилася за чудотворним богоданим планом. Перебуваючи у постійній і настійній молитві, преподобний Антоній просив благословення й допомоги у Творця для створення храму Пречистої Владичиці Богородиці.

Одного разу, коли святий підносив свої гарячі слова до Господа, відбулося дивo: не відлучаючись з монастиря, його, разом з преподобним Феодосієм, було перенесено в Константинополь, явлено

Цариці небесній, Пресвятій Діві Марії. Від неї вони отримали золото, яке дали майстрам-будівничим, аби вони, за велінням Богоматері, йшли до Києва для зведення печерської церкви.

Коли ж майстри, прибувши в монастир, розпитували преподобного Антонія, де б хотів він будувати храм, святий отець три дні молився, аби Господь сам вказав своїм знаменням достойне місце.