Християнство у контексті історії і культури українського народу.

Храмова культура сприяла також розвитку монументального живопису й іконопису. Були створені регіональні художні школи в Києві, Новгороді, Ярославлеві, Ростову Великому. Церкви розписуються за допомогою зразків - канонів, вони називалися “таблетками”, а пізніше “прописами”.

Християнізація Русі багато в чому сприяла виникненню української філософії. Через християнство українська філософія змогла, не утративши своєї унікальності, прилучитися до філософської традиції Візантії і через неї - до античної філософії. Митрополит Іларіон став засновником “історичного богослов'я” - продуктивного і життєвого філософського напрямку. Перша спроба осмислити людське існування як цілісність, у єдності особистого, сімейного і державного життя, належить великому князю Володимирові Мономаху. Він створив “практичну філософію”, у якій поряд із глибокими філософськими прозріннями давав практичні ради і розробляв етичні норми.

Список літератури :

1. Кудрявцев В.В. Лекції по історії релігії і вільнодумства.

Навчальний посібник. М., 1997.

2. Полікарпов В.С. Історія релігій. Лекції і хрестоматія. М.,

1997.

3. Радугин А.А. Введення в релігіоведення: теорія, історія і

сучасні релігії . Курс лекцій. М., 1996.

4. Культурологія. Навчальний посібник. Під ред. Драч Г.В. Ростов -на-

Дону, 1995.

5. Чернокозов А.І. Історія світової культури. Навчальний посібник.

Ростову-на-Дону, 1997.

2.Слово церква має не одне значення. Передусім так називається православний храм. Але цим же словом називають і релігійні напрями (на відміну від секти). Тому вислів, наприклад, мусульманська церква потрібно розуміти не як назву храму послідовників Аллаха (там цей храм називається Мечеть), а як саму назву конфесії. Балтисти молятся у молитовному будинку, католики – у костьолі, отже, балтистська церква – це означення саме релігійного напрямку, а не приміщення. Йдеться не про специфіку храмобудування (хоч це й важливий аспект), а про конфесії.

Історія і практика християнства та інших релігійних течій в Україні за останні роки стала предметом частної полеміки як серед світських аналітиків, так і богословів, священослужителів та мирян.Розбудова незалежної Української держави виявила тяжку історичну спадщину, що дісталася Україні в царині церковного життя та державно-церковних стосунків, Уся наша історія переповнена спробами використання цекви як фактора геополітичних змін, статистськихми виявами держави, щодо церкви, намаганням відродити церкву, яка б стверджувала національну самобутність народу та його природне право на свободу, а також спробами її нищення, нівеновання та уніфікування.

Сьогодні різні політичовані організації або їх члени, порушуючи конституцію, внутрішні закони – релігійних общин і церкви, втручаються до суто релігійної сфери, проголошуючи об”єктами інтересів специфіку богослужіння церковних общин, їхню конфесійну залежність, що викликає численні протести віруючих. Така практика полегшується тим, що широким колам населення України майже нічого не відомо про історію і сучасне становище, тих чи інших церков, нетрадиційних конфесій, які діють на терені країни, про їхне, так би мовити, національне і політичне обличчя.