Баптизм

Поширення цієї секти помічається й в ін. місцях довіреного мені повіту..." (далі йде перелік сіл) .22

З м. Любомирки священик Промислів повідомляв духовному начальству, що "Рябошапка привселюдно хрестить дорослих у ріці, ховається в закритих трунах небіжчиків, вінчає в будинках наречених з нареченими, причащає і має чашу для причащання... сектанти знущаються треба мною при здійсненні мною таїнств. Поліція не звертає уваги на мої скарги. Селяни, що ще не залишили православ'я, говорять, що "якщо не перепинить цього згубного потоку цивільне начальство, то ми не ручаємося за своїх дітей, чи залишаться вони в чи православ'ї ні". З приведених прикладів видно, що ватажки і керівники секти не ховали своєї приналежності до баптизму, але відкрито і наполегливо виступали з його пропагандою. Наприкінці 70-х років XIX в. Ів. Рябошапка і Григорій Кушниренко клопоталися перед Міністром Внутрішніх Справ про те, щоб їм було дозволено будувати молитовні будинки, обирати своїх духовних наставників, мати метричні книги й офіційно іменуватися "Громадою хрещений християн-баптистів". З аналогічним проханням у той же час звернулися сектанти м. Ряснополя і села Основи (Одеського повіту), на чолі з Михайлом Ратушним, до Херсонського губернатора, у якому (проханні) вони називають себе "Суспільством християн баптистів", "християнами баптистами російської національності".

Саме в цей час, тобто наприкінці 70-х - початку 30-х років, як уже вище було сказано, штундисти, що не представляли єдиної секти, остаточно злилися з баптистами.

-У 70-х роках баптизм швидко поширюється не тільки в межах Херсонської губернії, але й у суміжних з нею Київської й Екатеринославской губерній, а також проникає на Кавказ.

На Київщині баптизм значно затвердився працями Герасима Балабана і Якова Коваля, що хрестили багатьох штундистів і православних у с. Чаплинці, д. Кучковці, с. Поповке, Плоскому й ін. (Таращанського повіту).

Таким чином, у 70-х і 80-х роках баптистський рух поширився по всьому півдні Росії, заходячи на північ - в Орловську губернію, трохи пізніше, воно з'явилося в губерніях: Калузької, Нижегородської, Оренбурзької, Пензенської, Самарськой, Тамбовської, Рязанської й у самій Москві.

На Кавказ секту заніс німець - колоніст Мартін Кальвейт, що переселився в 1862.м. у Тифліс. Тут він перетворив у баптизм молоканина купця Н.И. Вороніна, якого хрестив уночі 20 серпня (ст. ст.) 1867 р. у ріці Курі.З віх пір Кавказ став видним центром баптистського руху, де секта придбала собі ряд видатних послідовників і ревних пропагандистів баптизму. Незабаром Воронін були спокушені в баптизм і ін. тифліські жителі - молокани, серед яких особливої уваги заслуговує його прикажчик В.Г. Павлов. Піонер сектантського руху на Кавказу Воронін, за порадою свого керівника-німця - баптиста, відправив Павлова в Гамбург до Онкену. Одержавши спеціальне місіонерське утворення в Гамбурзькій баптистській семінарії і до тонкості засвоївши тут навчання і прийоми баптистів, Павлов знову з'явився в Тифліс і вже як проповідника і баптистського пресвітера з пристойним змістом від закордонних баптистів. Так виникла перша серед російського населення Кавказу і Закавказзя тифлісская громада баптистів. Потім Павлов був одним з найбільш видатних баптистських місіонерів у Росії. Ревними помічниками Павлова в пропаганді баптизму на південно-сході Росії були Василь Іванов і Андрій Міллер-німець, що поширювали баптизм у Ростову-на-Дону і його околицях. У своїй місіонерській діяльності російські баптисти в описуваний час були вспомоществуеми закордонними "добродійниками". Так, напр., відомі місіонери В. Павлов і В.Іванов за свої місіонерські праці одержували винагороду: перший - від Американського баптистського комітету, а другий - із Пруссії від якогось "благодійника" Ф.В. Бергмана.

Таким чином, "шлях, по якому йшло поширення баптизму в російському народі - це шлях із Заходу на Схід: з Німеччини через Новоросійський край і Донську область на Кавказ, звідси в Саратовскую, Самарскую, Оренбурзьку губернії і далі через Сибір на Схід до Амуру" , - говорить єпископ Алексій.

Сибірський край і Кавказ, вилучені від центра, являли собою зручний ґрунт у змісті релігійної волі, де нагляд за сектантами з боку адміністрації значно слабшав у порівнянні з центральними областями Росії.

Відомо, що Сибір відвідав у 1904 році від Усеросійського Союзу баптистів В.В. Іванов, що разом з Я.Г. Винсом "рукопоклав" у пресвітера баптистської громади Омського району А.Л. Евстратенко .

Крім Н.И.Вороніна, В.Г. Павлова, В.В. Іванова, що у той час мали своє місце проживання на Кавказу, самовіддано трудилися наступні місіонери рос. баптизму: С.П.Степанов, С.Е. Капустинский, Д.И. Мазаев, Ф.П. Балихин, Д.М. Тимошенко, И.А. Голяев, В.П. Степанов, А.М. Мазаев, П.В. Павлов, С.в. Белоусов і ін.Серйозна небезпека, що загрожувала православ'ю від поширення раціоналістичної пропаганди в народі, а також груба наруга і блюзнірство над святинями православ'я, викликали деякі міри боротьби проти баптизму. Найбільш шкідливі і небезпечні ватажки секти були піддані висилці, укладені у в'язниці і віддані суду. Але ці крайні міри, що мали місце наприкінці 70-х і 80-х роках, мало робили користі, а іноді приносили навіть шкоду. "Незважаючи на ряд енергійних і безсумнівно доцільних мір, початих... для ослаблення штундизму, секта... не тільки не ослабшала у свому розвитку, але, навпроти, того, ріст її прогресивно збільшується", - читаємо ми в "Працях Київської Духовної Академії". Цей прогресивний ріст секти насамперед виявлявся в розширенні обсягу охопленої нею території. Обсяг зараженої штундизмом території приймав усе більш і більш значні розміри ("Праці Київської Духовної Академії", 1886 р., жовтень, с. 264-265). Баптисти, полум'яніючи ревнощами про славу свого навчання, ще з великою запопадливістю вели свого руйнівного роботу з відношення до православ'я, як би цим відповідаючи на всі ті міри, що приймалися по обмеженню їхньої діяльності духовною і світською владою. "Особисті незгоди були забуті. Ненависть до православної Церкви об'єднала сектантів, і вони споєною масою наставали" 31. Єпископ Долмат у листі до Херсанскому губернатора повідомляв: "Баптисти є людьми самостійними, відважними і рішучими у своїх діях до зухвалості, а православні - приниженими, похитнутими, нерішучими. Баптисти відкрито, змело і безбоязно ведуть свою пропаганду усюди, де тільки представиться до того можливість, вони не тільки намагаються спокушати православних при зустрічах, але навіть уриваються у вдома них, паплюжачи православ'я в самих принизливих вираженнях". У Працях Київської Духовної Академії за 1836 рік читаємо наступне: "ОСТАННІМ часом усі частіше і частіше приходиться зустрічатися з фактами, де фанатизм штундистів виявляється не тільки у відношенні до предметів, шанованим православною Церквою, але й у відношенні до самих православних християн і, зокрема, до пастирів Церкви. Особливо обурливий у цьому відношенні факт переданий у № 9 "Київський Єпархіальних Відомостях" за дійсний рік. Не можна не погодитися з автором цієї розповіді, що "нахабності і зухвалості штундистів уже переходять усяку міру: усюди, де тільки відбувається хресний хід, похоронна процесія й ін. церковні торжества, штундисти скрізь посилають своїх агентів, щоб вони насміхалися над церковною святинею, знущалися з православного і спокушали їх у шутндизм" ("Праці Київ. .Дух. Акад*" 1886 р., листопад, стор. 532. Стаття 3: "Зведення про рух південноросійського сектантства в останні роки.