ОСОБЛИВОСТI РЕЛIГIЙНОСТI ЗАПОРОЗЬКИХ КОЗАКIВ
Великою шаною запорожців користувався святитель Христовий Микола. Вiн виступав як охоронець від пожеж i нападів ворогів [23; 167]. В той же час купці i мореплавці бачили в святому Миколi свого оборонця, землеробцi шанували його як заступника i помічника в їхнiх справах. Недарма культ святого Миколи набув на Запорожжi великого поширення. Часто здійснюючи подорожі по Чорному морю, Днiпру, Бугу, козаки молилися Миколi, вбачаючи в ньому "великого милостивця i співчуваючого людинолюбця". Козаки, які потрапляли до татарського i турецького полону, вважали, що можуть врятуватися завдяки заступництву Миколи, "справжнього друга й благодійника стражденного людства" [31; 63].
Здавна ведучи боротьбу з турками i татарами, козацтво знаходило дещо подібне цьому в діяльності святого архiстратига Михаїла, який захищав славу Божу i воював з сатаною. Тому запорожці проголошували святого архiстратига Михаїла Началоводцем, Предводителем військового товариства, називали його патроном i заступником Вiйська [31; 6263].
В XVIII ст. на Запорожжi, як i по всій Українi, великої популярності набув культ Андрiя Первозванного. Цей святий, що вважається "насадителем" православної віри в Поднiпров'ї, був близький запорожцям, які проголошували свою відданість православ'ю i вважали себе захисниками цієї віри [25; 299].
Треба зауважити, що вшанування багатьох з вищезгаданих святих було досить поширене на Українi i за межами Запорожжя. Свята Покрови, Михаїла та деякі інші в Мiсяцесловi української церкви були позначені червоним, в той час як в інших церквах вони не вважалися за великі. В Росiї ж, за свідченням іноземців, у XVIII ст. із всіх святих найбільшою шаною користувався Микола [29; 52].
Крiм того, що на честь вищезгаданих святих на Запорожжi споруджувались храми Божі, козаки щорічно влаштовували свята на їх честь. Зображення святих Миколи i архiстратига Михаїла багато хто з козаків носив на грудях, особливо під час військових походів.Запорожці шанували й ікони з зображенням святих. У період Нової Січі однією з найбільш популярних серед козацтва була ікона Божої Матері, що знаходилась в Новокодацький СвятоМиколаївськiй церкві. В 1739 р. запорожці, мешканці Нового Кодаку, повернулися зпiд Перекопу i всім розповідали, що залишилися живими лише завдяки Божiй Матері, перед іконою якої вони молились перед початком походу. Ці розповіді швидко поширилися на Запорожжi, i невдовзі до Нового Кодака на молитви перед іконою Божої Матері, яка стала вважатися чудотворною, почали приходити людиз найвіддаленіших кутків Запорозьких Вольностей. Козаки приносили до неї привіски у вигляді тих органів чи частин тіла, які у них були хворі, в надії вилікуватися завдяки чудодійній силі ікони [18; 19]. Запорожці, які брали участь у гайдамацькому русі, перед походом проти поляків молились у Новому Кодаку, а після Уманської різні в тій же СвятоМиколаївськiй церкві дякували цариці Небеснiй за допомогу в поверненні додому [32; 293]. З огляду на велику популярність ікони Божої Матері серед запорожців Калнишевський розпорядився перенести її із алтаря в спеціально зроблений киот. Пiсля цього паломництво до ікони значно збільшилось, а сам кошовий отаман за власний кошт наказав зробити для неї ризу [18; 19].
Козаки, сподіваючись на силу ікон i допомогу святих, в скрутних ситуаціях молились перед образами. В 1771-1772 рр., під час морової язви, населення Карнаухiвки молилося про врятування від смерті перед іконою святої великомученицi Варвари, а коли небезпека минула, згідно зі своїм обiтом влаштувало церкву на її честь [33; 8283].
Щиро молилися запорожці i перед військовими походами. Як свідчать реєстри майна, описаного у запорозької старшини після зруйнування Січі, козаки мали в своїх оселях досить велику кількість святих образів [25;127206]. Вiрячи в рятівну силу ікон, козаки прикрашали ними свої хати i курені. В останніх святі образа вішались над місцем, де сидів курінний отаман. Iкони багато прикрашалися, під ними висіли лампади, які запалювались під час свят [30; 25]. Таке піклування про ікони, на думку ченця Леонiда, робило курені схожими на каплиці [34;14].
Отже, повага більшості запорожців до святих та ікон не викликає сумніву. Проте, документами зафіксований i випадок, коли козаки знищили ікони. Це трапилось 26 грудня 1768 р., коли запорожці вдерлися до оселі П.Калнишевського i "гидкими їх ногами так потоптали ікони, що, після примирення цих божевільних, з тих святих мощів жодної частицi знайти не могли" [22; 140]. Серед знищених ікон знаходилась i подарована в 1763 р. київським митрополитом ікона Успенiя Пресвятої Богородицi, в якій були заховані святі мощі. Таке ставлення козаків до ікон було скоріш винятком, ніж правилом, i значною мірою пояснювалось обуренням запорожців на свого кошового отамана, який, на їхню думку, перестав захищати інтереси Вiйська.
Шанування козаками ікон в першу чергу базувалось на щирій вірі в те, що святі образа допоможуть i захистять їх. Багато в чому пошана до ікон перепліталася з пережитками язицьких вірувань (згадаємо "дарування" іконам привісок у вигляді рук, ніг голів i т.п. з метою позбутися хвороби). В той же час запорожці були далекі від поваги до ікон, близької до "ідолопоклонства, межуючої з обожнюванням їх", що відмічалося іноземцями у вдачі росіян [29; 34].