Запровадження християнства на Русі

В чорноморських грецьких містах, так само на Подунав’ю християнство почало поширювати ся вже в перших віках, і звідти заносило ся в наші сторони, через купців і всякий мандрівний люд. Нема сумніву, що вже в ІХ віці християнська віра стала ширити ся в головніших містах України, де було багато такого мандрівного люду, й захоплювала вищі верстви громадянства. Знаємо, що в 860-х роках вислані на Русь грецькі духовні охрестили богато людей, так що на Русь вислано потім осібного владику для всіх руських християн. В першій половині Х ст. згадується церква святого Ілі в Київі на Подолі — в трактаті Ігоря з греками, і церед Ігоревої дружини в тім же трактаті згадується Русь християнська і Русь поганська. На княжім дворі і в кругах боярських було чимало християн, і не дивно було, що й жінка Ігорева, княгиня Ольга охрестилася теж. В Києві оповідали потім, що вона їздила хреститися до Царгороду. І послав своїх послів в різні краї — оглянути ті різні віри. Посли вертаються і оповідають, що найбільше їм сподобалася грецька віра; бояре теж кажуть, що мабуть таки грецька віра найкраща, коли на сю віру перейшла Ольга, що була наймудрійша з усіх людей". Володимир постановляє охреститися, але не хоче просити греків, щоб прислали йому для цього духовних, а зачіпає їх іншим способом: іде на Корсунь, здобуває і посилає до візантийського цісаря Василя й його брата Константина, що правили в двох, аби видали за нього цестру, бо інакше піде й на Царгород. Цісарі відповідають, що не можуть видати цестри за поганина - хіба як вихреститься Володимир відписує їм, що радо охреститься, бо знає вже християнську віру й сподобав її собі. Тоді цісарі посилають цестру свою Ганну до Володимира в Корсунь. Володимир одначе ще не похочує хреститись; але захорував на очі, і цісарівна Ганна намовила його, аби скорше хрестився, щоб подужати. Охрестившися, виздоровів справді, повінчався з цісарівною і забравши грецьких духовних з Корсуня, поїхав до Київа — хрестити киян і всю землю. В сїм оповіданню задержало ся тільки дещо з дійсних подій.

Під той час, коли розпочалися переговори про шлюб Володимира з цісарівною, він саме кінчив роботу свою коло відбудовання держави. Задумуючися над тим, як би скріпити цю державну будову і свою вдасть над нею, та й взагалі владу київського великого князя, він рішив пошукати на це способу у Візантиї. Візантия й її столиця Константинополь, або Новий Рим, як його називали, в очах тодЇшнього світу були вінцем блеску, культури, слави, могутности, так само як перед тим Старий Рим цісарів римських. Ріжні творці нових держав, які повставали в тодїшнїх часах, шукали способу приодягнути цебе і свою вдасть блеском і славою сього світового огнища, і для того заходились поріднитися з візантийським цісарським двором, дістати звідти клейноди—знаки своєї власти, якусь корону, убрання цісарські. Записки цісаря Константина, сучасника Ігоревого, згадують, що володарі хозарські, угорські та руські й іньших народів часто звертаються до візантийських цісарів, випрошуючи собі за яку-небудь прислугу візантийської корони, чи уборів цісарських, або просять видати за них царівну візантийську, або оженити якогось царевича у них. Так було і з Володимиром.

Притоку дали до того самі цісарі. Притисла їх біда, збунтувався їх воєвода, Варда Склір, і приступив з військом до самого Константинополя. Цїсарі, не маючи помочи, звернулися до Володимира, просячи помічного війська від нього. Володимир згодився, але захотів, щоб цїсарі видали за нього свою цестру, та й ще мабуть прислали йому корону і убрання цісарські. Є пізнїйший переказ про цісарський вінець присланий з Царгорода до князя Володимира, котрим його короновано; цей переказ звязуеть ся з короною московських царів, званою Мономаховою шапкою, і розуміють тут Володимирового правнука Мономаха, також Володимира на йменнє. Сама та Мономахова шапка мабуть пізнїйша, про те переказ про присланнє грецької корони з Царгорода іде мабуть від того Великого Володимира і тільки потім перейшов на його одноіменного правнука, як близшого предка московських князів.

Володомир післав цісарям шість тисяч війська і воно помогло погромити бунтівників, та й потім зісталося там на службі. Але як минулася біда, цїсарі почали відтягатися від того, що пообіцяли Володимирови. Для візантийського цісаря вважалося дуже великою ганьбою видати свою цестру за варварського володаря, за якого греки вважали київського князя дарма, що він хрестився. Тоді Володимир ударив в болюче місце Візантиі — на її кримські володіння. Туди з давна вже руські князї простягали руки, і в попередніх трактатах Греки раз-у-раз убезпечалися, щоб Русь не воювала їх кримських городів.Тепер Володимир пішов і обложив столицю кримських володінь Візантиї — Херсонес, або як у нас його звали—Корсунь. Місто було кріпке, обгорожене сильними мурами і трудно було його взяти. Але зрадив один Корсунянин, сказавши Володимирови, як перейняти воду — без води Корсуняне мусіли піддатися. Цісар не міг їм дати помочи, бо в Візантиї знову піднялося повстаннє й иньші війни. Володимир опанував Корсунь і з ним цілий Крим. Щоб вернути собі ці краї, цїсарі мусили сповнити дані Володимирови обіцянки: вислали царівну Ганну до Корсуня, там відбулося весілля її з Володимиром, і той віддав по сім Корсунь Грекам „за віно, за царівну".

Церед сих подїй непомітно проминуло саме охрещеннє Володимира; не знати, де це сталося, в Корсуні, чи в Киіві, а іньші казали, що в Василеві, теперішнїм Василькові коло Київа. Одна звістка каже, що похід Володимира на Корсунь стався на третїй рік по його охре-щенню, і це дуже правдоподібно, що він охрестився ще перед походом. При хрестї прийняв імя Василя—по імени свого швагра цісаря Василя.