Феодосій, преподобний Печерський (бл. 1036-1074)
Працелюбність, смиренність, доброта, сердечність, а особливо палке прагнення до богоугодного життя молодого ченця дивували навіть преподобного Антонія.
Тим часом мати продовжувала розшукувати Феодосія, поступово втрачаючи надію побачити його живим. Лише через тривалий час вона нарешті дізналася про місце перебування його і вирушила до Києва.
Зустрівшись із сином, вона довго і слізно вмовляла його повернутися додому, обіцяючи Феодосію повну волю у всьому, лиш би він був поруч з нею, доглянув її у старості та поховав по смерті.
Феодосій терпеливо переконував її відійти від мирської суєти, стати на шлях спасіння душі, прийняти його благословення на чернецтво.
Мати спочатку гнівно відкинула синові поради, але через декілька днів погодилася з його настановами і постриглася в черниці при монастирі св. Миколая в Києві, де скоро й спочила у Бозі.Ступивши на шлях чернецтва, преподобний Феодосій невдовзі був рукопокладений в ієродиякони, а згодом — в ієромонахи. Коли ж перший ігумен Печерського монастиря преподобний Варлаам, виконуючи волю князя Ізяслава, став на чолі монастиря св. Димитрія (пізніше Михайлівського Золотоверхого), братія одностайно обрала його своїм ігуменом.
Рішення це було аж ніяк не випадковим, оскільки за короткий час Феодосій здобув глибоку пошану й повагу своїми подвигами на шляху спасіння.
Аби ще сильніше вигартувати дух і волю, Феодосій часто вночі роздягався до пояса й віддавав своє тіло для болючих укусів комарів і комах, а сам одночасно тяжко працював: молов на жорнах збіжжя, пряв вовну, носив воду. При цьому він завжди співав Давидові псалми. На тілі Феодосій носив жорстку, грубу волосяницю, яку приховував зверху старенькою одежиною, аби про те ніхто не довідався. Спав преподобний сидячи. Їв зовсім мало сухого хліба або ж варені овочі.
Уже будучи ігуменом, преподобний Феодосій не тільки не зменшив своїх подвижницьких подвигів, а ще й примножив їх. Наснагу і сили знаходив у молитві.
Особливо благодатними він вважав нічний час, коли ніщо не заважало полум’яному славослов’ю Бога, ніщо не остуджувало гарячих сліз, ніщо не відволікало від колінопреклонінь.
Одночасно Феодосій мудро і вправно керував життям монастиря. Кількість ченців постійно й неухильно збільшувалася. Той факт, що печерне життя братії не відповідало гуртожитковому ідеалові преподобного, а мало пустельницький характер, змусив його провести основну зміну в монастирі.
Ще за часів ігумена Варлаама над печерами було збудовано невеличку церкву. За Феодосія на поверхні землі було зведено келії для ченців, що переселилися туди з печер, у яких пізніше стали ховати померлих. Тепер у печерах лишалися в затворах лише схизматики.
Монастир невпинно розростався. Час вимагав запровадження єдиного і загального правила впорядкованого чернечого співжиття. Тонко відчуваючи цю потребу, преподобний Феодосій постановив запровадити Студійський статут. Він доручив ченцеві Печерського монастиря Єфремові відвідати Константинополь і детально вивчити особливості Студійного монастиря, його статут, аби запозичити звідти все краще.
Запровадження статуту регулювало гуртожиткове життя, вводило усталений і точний порядок церковних Богослужінь. Відтоді чернече життя в Печерській обителі набуло організованої форми.
Ця подія мала неординарне й неабияке значення. Преподобний Феодосій ставав свого роду мовби співзасновником Печерського монастиря та основоположником упорядкованого за Студійським статутом чернечого життя в Київській Русі, оскільки невдовзі його перейняли решта обителей, і не тільки на наших землях, але й по всій Східній Європі.
Подвижництво, трудове й братське життя ченців преподобний Феодосій ставив вище за мовчання й роздуми, яким віддавалися ченці, коли перебували в печерах. Його вроджений, розвинутий досвідом талант організатора давав змогу гармонійно поєднати громадське служіння з особистими подвигами на шляху спасіння. Саме така позиція ігумена дозволила не тільки не ізолювати від світу Печерський монастир, а навпаки, залучити його до тісного зв’язку і взаємозбагачувальної співпраці зі світом. Цим було окреслено спасенний напрямок для православного чернецтва у його перспективному розвиткові.