Конфуціанство
Конфуцій говорив про великий Шлях-Дао. Це не просто універсальний шлях народження та розвитку усіх речей, невидимий та потаємний. Для Конфуція Дао сприяє висвітленню в людині чисто людських, культурних властивостей. Це перш за все шлях самовиховання, а іноді і система положень про правильну поведінку.
В основі вчення Конфуція лежить культ предків, який такий ж давній як і сама китайська цивілізація. Після смерті предки сприймались як духи, — а точніше — як зв’язуюча ланка між духами і людьми. Вони ж захищали від злих духів. Кожна сім’я, рід мали свій храм, в якому поклонялися духам предків. Спочатку в храмах знаходились ляльки з тканини чи статуї померлих. Пізніше з’явились таблички (чжу), які символізували предків. Без поради з духами померлих предків не починалась жодна серйозна справа: не сіяли, не збирали врожай. Державного характеру набуло шанування предків імператорів.
Конфуцій вважав, що потрібно вклонятись не стільки реальним і прямим предкам, наприклад, батькам, скільки першим мудрецям, засновникам Піднебесної, родоначальникам усього людства.. Адже предки втілювали в собі “високу давність”, “золотий час”, коли всі жили за правилами і дотримувались етичних норм поведінки. Тому легендарні предки в Китаї займають місце деяких зразків для наслідування і є мірилом людських вчинків. Вони ж перетворюються на символ всієї китайської нації. Таким символом пізніше став і сам Конфуцій.
“Не знаючи веління Неба, — казав Конфуцій, — не зможеш бути благородним мужем. Не знаючи ритуалу, на зможеш утвердитися. Не розуміючи сказаного, не зможеш розібратися в людині”. Ритуал дозволяє вписати особистість, суспільство, державу в нескінченну ієрархію людино-космічного суспільства. Почуття міри, закладене у внутрішній суті ритуалу, через зовнішні форми — обряди і церемонії, доносять цінності гармонійного спілкування.
Конфуцій розглядав Бога як Бога-Отця, а людей, як його дітей, які повинні любити Бога синівською любов’ю, а один одного як братів та сестер. “Вся піднебесна — одна сім’я”, — казав він. Конфуцієм було розроблено “золоте правило” моральності, яке пізніше зустрінемо у Христа. В ньому говориться: “Роби завжди так, як хотів би, щоб робили з тобою. Не робі іншим те, чого не бажаєш собі”.
Віра в надприродне наявна в усіх міркуваннях Конфуція про природу, суспільство і людину. Його релігійно-філософська концепція має виразне соціальне спрямування, в основі її — відносини людини, держави і суспільства. Конфуцій визнавав сучасну йому суспільну структуру непорушною, існуючий суспільний лад — досконалим. На його думку людина має пізнати існуючий лад і суворо дотримуватись його порядків. Держава, яка забезпечує цей лад, — вища над усе, особа — ніщо перед державою. Це повинна підтверджувати і утримувати релігія.
Конфуцій не заперечував війн у вирішенні міждержавних проблем, але вважав можливою альтернативу їм — поширення на ці країни його вчення, яке б забезпечило безконфліктну гармонію під егідою китайських імператорів.В китайській культурі існувало поняття “тварина в образі людини”. Виявити людське в людині, знайти ту грань, що відокремлює людину від тварини, — ось чого прагнув Конфуцій. Людина для Конфуція — це завжди “людина культури”. Якщо вона не гуманна, якщо нема в ній людинолюбства, то це не людина, це лише подоба її.
У своєму вченні Конфуцій показував, що ідеал життя не в загробному світі, а в цьому, сьогоднішньому дні. В кожному вчинку є святість, в кожному нашому жесті, погляді є відлуння святого, і все це присутнє тут і зараз. І гармонійне життя може бути ідеалом кожної людини. Для цього потрібно просто виявити людське в людині, втілити земний ідеал, “посюсторонню” святість в самому собі.
Дуже важливим, за Конфуцієм, є вчення “про імена”: будь тим хто ти є за своїм становищем у суспільстві: хлібороб має бути хліборобом, чиновник — чиновником, раб — рабом. Кожна соціальна група має сталі форми поведінки — лі, кожен повинен дотримуватися свого лі та поважати предків. Державу мають очолювати мудрі люди і особистим прикладом виховувати підлеглих. За потреби вони мусять “виправляти імена”: ставити кожного на своє місце у суспільстві.
Конфуцій не приховував соціальної спрямованості його поглядів. Він вчив, що відмінність між вельможним панством і простим народом не може бути стертою: “Що то за держава, якщо в ній панство і прості люди будуть рівні? Знатні люди — мудрі люди. Саме Небо дало їм владу. А прості люди — нерозумні. Вони мають працювати на ланах і годувати шляхетних панів”. Тому суспільство і поділяється на “благородних мужів” — цзюньцзи, які мають високі моральні якості, і “нікчемних людей” — сяожень, долею яких є відданість першим — чжун.