Уніатство

У грудні 1594 р. у Сокалі було розроблено десять умов прий¬няття унії, так звані «сокальські артикули», тільки три з них стосувалися церковних питань. Щодо віри в них нічого не гово¬рилося. Уповноважений Сокальського з'їзду Терлецький та інші прибічники унії в 1595 р. на нарадах разом із представниками католицького духовенства виробили «Угоду духовенства латин¬ського і руського, при посередництві Кирила (Терлецького), єпис¬копа Луцького, з відома його королівської милості та панів-се¬наторів». У цій угоді, за настійною вимогою представників като¬лицької ієрархії, уповноважений православних єпископів пови¬нен був дати обіцянку представити спільні догматичні питання на розгляд папи. Митрополит М. Рогоза та єпископи Володи-мирський, Луцький, Пінський разом із Кобринським архіманд¬ритом Тоною підписали 1 червня 1595 р. докладні артикули унії папі й королю. 12 червня митрополит і єпископи підписали по¬слання папі, висловивши тим самим згоду прийняти унію.

Унія, яка готувалася таємно від народу, піддалася рішучому осуду ще до її проголошення. Слідом за князем Островським Константином єпископ Львівський Гедеон 1 липня 1595 р. за¬писав у міській книзі свій офіційний протест проти унії: «По¬станова про неї складена всупереч правилам та звичаям нашої православної віри, нашим правилам і вільностям, без відома й дозволу патріархів, наших духовних керівників, без нарад духов¬ного собору, а також без волі світських станів, як знатних старо-житних станів, так і простих людей православної віри, без згоди яких ми нічого робити не бажаємо» (Малишевский Й. Западная Русь в борьбе за веру й народность. — СПб, 1892. — С. 197). Приклад єпископа Гедеона наслідував і єпископ Перемишль¬ський М.Копистенський, який у своїй заяві настійливо вимагає передати питання про унію на розгляд собору за участю всього духовенства, шляхетства і братств.

Однак король Сигізмунд III, побоюючись, що православні можуть зруйнувати унію, не погоджувався на скликання собору. Він 14 вересня 1595 р. повідомив своїм підданим про об'єднання православних в Речі Посполитій з римською церквою універса¬лом і через два дні відправив єпископів Іпатія і Кирила до Риму. Водночас Сигізмунд звернувся до папи з проханням дозволити скликати в Польщі з'їзд руських уніатів і православних для залу¬чення останніх до римської віри. Король наводив також полі¬тичні мотиви відносно унії. Зокрема, висловив побоювання, що через «схизматиків» (тобто православних) можуть передаватись туркам урядові таємниці. Якщо на Русі уніати об'єднаються з апостольським престолом, то це легко може привести в унію і велике князівство Московське, де мільйони християнських душ заражені «грецькою схизмою», оскільки і в одних, і в других одна богослужебна мова, та й розмовна мова обох народів мало чим відрізняється.У грудні 1595 р. єпископи, послані до Риму польським коро¬лем на аудієнцію до папи Климента VIII, в присутності карди¬налів подали йому прохання єпископів православної церкви в Речі Посполитій прийняти їх в об'єднання з римською церквою. Обидва єпископи прочитали й підписали Символ віри («філіок-ве»), визнали догмат про верховну владу папи, постанови захід¬них соборів, включаючи Флорентійський та Тридентський, чим перевищили дані їм повноваження, повністю прийнявши като¬лицьку віру. Папською буллою уніатській церкві забезпечувало¬ся збереження східних обрядів, «якщо ці обряди й церемонії не суперечать істині і вченню католицької віри і не перешкоджа¬ють спілкуванню з Римською церквою», право священиків на шлюб, дозвіл київським митрополитам призначати єпископів своїх областей. У пам'ять про цю подію було викарбовано ме¬даль: з одного боку зображено портрет папи, а з іншого — папа на троні, що благословляє стоячого на колінах уніатського по¬сла. Листами про укладення унії, датованими 7 лютого 1596 р., папа через послів Сигізмунда III просив його та католицьких ієрархів допомогти унії, а митрополиту М.Рогозі наказав скли¬кати собор єпископів своєї області для такого ж сповідування віри, яке продемонстрували в Римі Іпатій та Кирил Терлецький. Православні скористались дозволом короля і запрошенням мит¬рополита на собор, аби він став собором і православної церкви.

Члени другого, уніатського собору не допускали й думки про можливість проведення загального собору разом з численними за¬хисниками православ'я, переконаними супротивниками унії. Уні¬атський синод у складі митрополита, п'яти єпископів і трьох архі¬мандритів під керівництвом трьох католицьких єпископів — пап¬ських легатів і трьох королівських послів виконав волю папи рим¬ського: його учасники «учинили сповідування святої (тобто римо-католицької) віри і віддали послушенство» папі Клименту VIII та його спадкоємцям. Акт про це з печатками був вручений папським послам, а 8 жовтня 1596 р. про це було видано соборну грамоту.

Постанови двох соборів — уніатського і православного, які відбувалися одночасно в Бресті 6—10 жовтня 1596 р., були по¬дані королю Сигізмунду III, але затверджені саме рішенням уні¬атського собору, як і передбачали захисники православної цер¬кви. Отак православ'я в Речі Посполитій фактично опинилося поза законом. Усі права, що з давніх-давен належали православній церкві, передавалися тепер уніатській; для православних кліру та мирян в королівсько-магнатській Польщі настали тяжкі часи.

Унія 1596 р. — дуже складне і суперечливе явище в історії нашого народу, а тому й не дивно, що і в сучасних публікаціях автори по-різному, часом з протилежних позицій, оцінюють її наслідки. Розглядаючи суть релігійного аспекту цього союзу, слід зазначити, що уніатська церква визнала основні догмати като¬лицизму і владу папи римського, зберігши лише православну обрядовість. Це було продиктовано необхідністю рахуватися із негативним ставленням православних до католицької віри, вия¬вити певну гнучкість, аби добитися підпорядкування православ¬ної церкви Ватикану.