Предмет курсу Релігієзнавство

Предмет курсу "Релігієзнавство". Релігія — це складне соціальне і духовне явище, корені якого ви¬ходять з глибинних теренів суспільної історії. Соці¬альна природа та риси релігії вказують на її зв'язок з розвитком суспільства — певної самовідтворюючої системи, де один елемент пов'язаний з іншим. Про¬цеси прогресивних змін або занепаду духовних цінно¬стей в цілому всього суспільства неодмінно познача¬ються і на історичній еволюції релігійних вчень, зміст яких становить основу релігійних вірувань. Звідси ви¬никає необхідність комплексного вивчення релігійних вчень з врахуванням їхнього догматичного змісту й тих суспільних факторів, що обумовлюють історичні особливості виникнення і функціонування тих чи ін¬ших релігійних ідей.

У релігієзнавстві виділяються два важливі напря¬ми, або розділи, — теоретичний та історичний. Тео¬ретичне релігієзнавство складається з філософських, соціологічних і психологічних аспектів. Історичне ре¬лігієзнавство вивчає історію виникнення і еволюції окремих релігій та релігійних вірувань у їхньому вза¬ємозв'язку, акцентує увагу на послідовності розвитку релігійних культів.

Обидва напрями складають цілісну систему нау¬кового дослідження релігії. Однак теоретичні й істо¬ричні питання релігієзнавства мають власну специфіку і повністю не зливаються, не ототожнюються. Така точка зору відображає об'єктивні процеси інтеграції та диференціації наукових знань про соціальну сут¬ність релігії та її функції.

Таким чином, одним з предметів релііієзнавчої теорії виступають релігійні вчення — складова части¬на релігійного комплексу. Підкреслимо: релігієзнав¬ство і релігійні теорії за своїм змістом не можуть пов¬ністю збігатися. Релігієзнавство — це галузь науки, що досліджує феномен релігії, а релігійні вчення належать до системи богослов'я (теології), де тео¬ретично обґрунтовуються релігійні цінності.

Однак, крім цих протилежностей, які протистав¬ляють наукові принципи релігієзнавчої теорії і бого¬словські концепції, релігієзнавство і богослов'я мають деякі спільні риси, оскільки вивчають (відповідно з наукової та релігійної точок зору) одне й те саме явище — релігію та її інституції.

Релігієзнавство як комплексна галузь наукового знання досліджує суспільно-історичну природу релі¬гії, механізм її соціальних зв'язків з економічними, політичними і духовними структурами суспільства, впливу на особистість віруючих у контексті конкрет¬но-історичних умов. На цьому рівні релігія вивчаєть¬ся не як "залишок минулого", а як об'єктивний про¬цес, що спирається на відповідні соціальні передумо¬ви і фактори, відображаючи їх в своїх догматах. Отже, релігієзнавство визначає релігію як складову частину суспільства, що розвивається разом з ним і впливає на людську свідомість.

Богослов'я у будь-якій формі виступає системою релігійно-догматичних доказів і обгрунтування над¬природних, "абсолютних" істин, що випливають з не¬обмеженої, надчасової природи Бога. Реліїійні вчення існують також у формі апології (захисту) віровчення і культу від інших релігійних (конфесійних) впливів, руйнування з боку наукового світогляду. Разом з тим богослов'я не ізолюється повністю від суспільства. За допомогою своєї соціальної доктрини реліїтйні авто¬ритети формують суспільну позицію церкви, вимагаючи від віруючих здійснення конкретних соціально-корисних дій, залучаючи до церковних організацій нових членів з різних прошарків суспільства.

У порівнянні з релігієзнавством — системою нау¬кових знань — релігійні теорії не виводять релігію з глибинних надр суспільної історії та практики, а нав¬паки, стверджують богопоходження суспільства. Су¬спільство в релігійно-докгринальній Інтерпретації ви¬ступає лише як момент, результат "еманації" (прояву) сутності Бога, його творчої потенції. Виходячи з цих принципових положень, релігійна думка ставить су¬спільний прогрес у пряму залежність від кінцевої реа¬лізації релігійних істин, що викладені в різних церков¬них документах і канонічних книгах.

Таким чином, релігієзнавство і богослов'я — це протилежні, хоча і зв'язані спільним предметом до¬слідження, типи світоспоглядання і світосприйняття, різні системи оцінки духовних культурних цінностей. Тому їх не слід ототожнювати.

Особливого значення набувають питання відно¬шення релігієзнавства до атеїстичної теорії та ідеоло¬гії. Атеїстичні ідеї і норми оцінки релігійних явищ, як відомо, за часів панування тоталітарного режиму в Україні клалися в основу антирелігійної й антицерков-ної політики. Це призводило до порушення прав лю¬дини, а конституційний принцип свободи совісті ли¬ше декларувався, що породжувало значні деформації в духовному житті суспільства, правовій політиці держави, створювало напруження у відносинах між віруючими і невіруючими.