Радикальні форми вільнодумства
К. Гельвецій також здобув славу одного з найрішучих противників релігії. Ця слава закріпилася за ним після виходу в світ праці "Про розум", про¬сякнутої духом матеріалізму та атеїзму. Король, архі¬єпископ Паризький й сам Папа римський засудили і заборонили книгу К. Гельвеція, в якій вміщено "мер¬зотне вчення, що намагається зламати основи христи¬янської віри". 1760 р. книгу було привселюдно спалено у підніжжя головних сходів парламенту. Другий значний твір К. Гельвеція "Про людину" зміг побачити світ лише після смерті автора. В ньому філософ доводить згубність релігії "для національного блага", виступає проти релі¬гійної нетерпимості, захищає свободу совісті.
Радикальна критика релігії та церкви, що її здійс¬нили французькі матеріалісти XVIII ст., мала своє продовження в творчості німецького матеріаліста і атеїста Л. Фейєрбаха (1804—1872 рр.). Перший виступ Л. Фейєрбаха на філософській арені мав виразну атеї¬стичну спрямованість. 1830 р. він анонімно видав "Думки про смерть і безсмертя". У цьому творі він виступає проти догм ортодоксального християнства про безсмертя особистої душі. Офіційна філософія І теологія відповіли на це жорстоким цькуванням автора, йому назавжди був закритий шлях до університет¬ської кафедри.
1841 р. Л. Фейєрбах видає свій найвидатніший атеїстичний твір "Сутність християнства", в 1845 р. — "Сутність релігії". Ці праці Л. Фейєрбаха, поруч з ін¬шими його філософськими творами, стали теоретич¬ним внеском у розвиток атеїзму. В них Л. Фейєрбах підійшов до наукової критики релігії з позицій мате¬ріалістичної філософії.
Своїм матеріалістичним поглядам Л. Фейєрбах надав антропологічну форму. Психіка людини, вважав Л. Фейєрбах, цілком залежить від її тіла, отже, пи¬тання про відношення свідомості до буття — це пи¬тання про відношення душі до тіла, про ведучу роль тіла у життєвих процесах, тому філософія може бути лише антропологічною.
Цей само принцип Л. Фейєрбах застосував для викриття релігії. Всі таємниці релігії він шукав у "природі" людини, у її реальному житті. Завдяки та¬кому підходу в будь-яких абстрактних положеннях завжди можна знайти конкретний зміст.
Фейєрбах перший дав глибокий психологічний і гносеологічний аналіз релігії як спотвореної свідо¬мості, фантастичного відображення зв'язку людини з дійсністю. Він відкрив так зване релігійне почуття, яке від природи викликає у людини релігійність. Ре¬лігія, говорив він, є сон людського духу, але й вві сні люди перебувають не на небі, а на землі. Виходячи з антропологічного матеріалізму, творцем і головним представником якого він був, Л. Фейєрбах дійшов висновку, що основою всіх релігій є залежність люди¬ни від природи: не Бог створив людину, а людина створила Бога за своїм образом і подобою. Він дій¬шов розуміння гносеологічних коренів релігії, вбача¬ючи в розвитку абстрактного мислення можливість відриву загальних понять від реальних явищ.
Незважаючи на застосування матеріалізму до фі¬лософської критики релігії і навіть на певну іс¬торичність в підході до релігії, Л. Фейєрбах завдяки антропологізму розглядав релігію як поза історичну категорію. Він так і не дав конкретного історичного аналізу релігії. Ігнорування Л. Фейєрбахом історично¬сті релігії виявилося в його пошуках морального ядра в релігії, її функції як засобу зв'язків людей у су¬спільстві. Тому етичне вчення Л. Фейєрбаха не змог¬ло обминути релігію. Заперечуючи існуючі релігії, особливо християнство, Фейєрбах висунув ідею ство¬рення нової релігії, обожнення людини і людських почуттів за Принципом "людина людині — бог", що залишило його на просвітительських позиціях попе¬редників. Більш радикальними у поглядах на релігію були сучасники Л. Фейєрбаха: М. Чернишевський (1828-1889 рр.), В. Бєлінський (1811-1848 рр.), О. Гер-цен (1812—1870 рр.), М. Добролюбов (1836—1861 рр.).Герцен, ставши на позиції матеріалізму під впли¬вом природознавства та знайомства з працями Л. Фе¬йєрбаха, не зупинився на метафізичному матеріалізмі останнього, а намагався з'єднати його з діалектикою, яку називав "алгеброю революції".
У своїх філософських працях "Дилетантизм у на¬уці" та "Листи про вивчення природи" О. Герцен з позицій матеріалізму та атеїзму висвітлив корінні пи¬тання філософії — про відношення мислення сто¬совно буття, про пізнаванність світу тощо. В часописі "Колокол" він називав православне духовенство при¬служником "поліцейської церкви", а московського митрополита Філарета (1783—1867 рр.) — "митрополи¬том з білим клобуком і жандармськими аксельбантами".
Певне місце у боротьбі проти релігії належить В. Бєлінському. Він став одним з непримиренних бо¬рців за революційне майбутнє Росії, ворогом само¬державства. Особливе місце у творчості В. Бєлінсь¬кого належить критиці православ'я, яке, за його ви¬словом, було "опорою батога і неуцтва".
В своєму листі до М. Гоголя В. Бєлінський виклав погляди революційної демократії та значення атеїзму для визвольної боротьби народу. Критикуючи М. Го¬голя, який вважав релігію корисною для народу, В. Бєлінський писав, що Росія бачить свій порятунок не в містицизмі, не в аскетизмі, не в проповідях, не в молитвах, а в успіхах цивілізації, освіти, гуманності, пробудженні в народі почуття людської гідності.