Природничо-наукове вільнодумство
Л. Пастер (1822—1895 рр.) в своїх працях довів, що в природі не відбувається створення навіть най¬простіших, одноклітинних організмів з неживої речо¬вини ("самозародження"). Це ще більше зміцнило переконання у якісній відмінності живого від нежи¬вого. Водночас існували наукові факти, які підтвер¬дили, що, незважаючи на відмінність живого і нежи¬вого, між ними немає непрохідної межі.1828 р. вперше було синтезовано сечовину — ор¬ганічну речовину, яку раніше знаходили тільки у жи¬вому тілі. Слідом за цим природознавці синтезували й багато інших органічних сполук. Пізніше з'ясувалося, що білки — речовина, вкрай важлива для процесу життя і складна за своєю будовою. Вона складається з органічних сполук — амінокислот, які, пов'язуючись між собою у певному порядку, створюють довгий ла¬нцюг білкової молекули.
Після відкриття М. Коперника жодна теорія не мала такого різнобічного вільнодумного значення, як дарвінізм. Теорія Ч. Дарвіна (1809—1882 рр.) довела розвиток видів і сприяла виникненню думки, що різ¬номанітність сучасного тваринного і рослинного світів бере свій початок від небагатьох первісних форм життя.
Дивовижна пристосованість тваринних та рос¬линних організмів до середовища їхнього існування, доцільність їхньої будови та поведінки були пояснені як наслідок добору, в процесі якого все непристосоване гине. Цей механізм створення та зміни ви¬дів не має нічого спільного з біблійними міфами про створення життя Богом. Теорія Ч. Дарвіна допомогла науково розв'язати питання щодо походження люди¬ни. Вказуючи на значну кількість істотних рис подіб¬ності у будові та фізіології людини та вищих мавп, дослідник дійшов висновку, що людина походить від мавпи і є витвором еволюції всього тваринного світу. Знайдені археологами залишки кісток істот, які є проміжною ланкою між людиною та вищими Видами мавп, фактично підтвердили цей висновок.
Нескінченність світу по-своєму розкривається пе¬ред наукою в космічній галузі.
Світ зірок, про які у XIX ст. знали тільки те, що вони являють собою кулі, подібні до Сонця, виявився надзвичайно багатоликим.
Виявилося, що існує багато різних типів зірок. Вони різняться між собою за розмірами, темпе¬ратурою, масою, хімічним складом. Великим досяг¬ненням сучасної астрономії є встановлення того, що деякі зірки мають власні супутники. Таким чином, геніальне передбачення Д. Бруно про велику кількість світів у Всесвіті отримало підтвердження.
Світ зірок і галактик постав перед сучасною нау¬кою як світ, який розвивається, в якому одні об'єкти є .молодими з ще не встановленим режимом внутріш¬ніх процесів, другі — упродовж мільярдів років збе¬рігають свій стан майже без змін, треті — близькі до руйнування.
Цікаві роботи провадять вчені всього світу з до¬слідження навколоземних цивілізацій. Цією пробле¬мою зайняті вчені, які працюють у різних галузях знань: зокрема, астрономи вивчають умови виникнення життя та розуму в космосі та ймовірність їх¬нього поширення.
Йдеться, по суті, про "ступінь заселеності" Все¬світу, наявність космічних систем, дещо подібних до Сонячної системи. Життя та розум уявляються подіб¬ними в основних рисах до земних, а умови їх існу¬вання — аналогічними умовам Сонячної системи. Хоч у такій постановці питання відчувається значний вплив гео- та геліоцентризму, але це є плодотворний Іллях дослідження. Біологи звертають увагу на можли¬вість космічного визначення поняття "життя", вивчають загальні механізми зародження і розвитку життя.
Так, якщо місце води на інших планетах (азот¬них) займає аміак, то біохімічною основою життя можуть служити аміачні органічні сполуки. Якщо ми п'ємо воду та дихаємо киснем, то не виключене існу¬вання організмів, які п'ють аміак і дихають азотом. Звичайно, всі ці "невуглеводні" варіанти життя більш абстрактні і менш очевидні, ніж структури, спорідне¬ні з земним життям.
На природничо-науковий характер критики релі¬гійної картини світу зреагували практично всі релігійні конфесії, вірніше, їх найосвіченшіі представники. Хоча їх погляди певний час не визнавалися ортодок¬сами, але поступово намагання примирити науку і релігію, знання та віру, встановити повну гармонію між ними реалізувалося в неотомізмі, "філософії все¬єдності", тейярдизмі тощо. Так, згадуваний нами со-фіолог П. Флоренський вважав, що поміж Богом і людиною існує проміжна інстанція — Софія, іпостас-на природа якої забезпечує рух нагору ("сходження нас") і рух донизу ("сходження до нас"). Звідси за¬вданням релігії, за П. Флоренським, є необхідність синтезувати знання найрізноманітніших галузей нау¬ки, філософії, культури, мистецтва для створення "цільного світогляду". Наука не може його дати, тому що досягає лише "вторинних причин" і розкриває зов¬нішній зв'язок подій, а це веде до життя без Бога і, в кінці кінців, до занепаду, "гниття культури", до загибелі цивілізації. Софійне тлумачення Всесвіту приводить до виявлення "істинних причин" всього існуючого, що сто¬суються надприродного порядку буття, тобто Бога.