Поняття свободи совісті як конституційно-правової категорії
В умовах переходу до правової держави розгор¬тається досить повна дія принципу свободи совісті. Вона отримує свій чіткий законодавчий статус, захи¬щає невід'ємні права людини як від надмірної клери-калізації, так і від однобічної атеїзації.Отже, свобода совісті тісно пов'язана зі стано¬вищем релігії і церкви в суспільстві, співвідношенням релігійних чинників з державою та її політичними інституціями. Тому цікавим є те, як у стратегічному і практичному планах вирішується дане питання у різ¬них політичних регіонах.
Тісне поєднання офпдйної релігії та державного апарату породжує різні варіації клерикальної держави. В одних країнах (Саудівська Аравія, Пакистан) кле¬рикальний вплив поширюється на різні сфери суспі¬льного буття. Наприклад, в Саудівській Аравії держа¬вною релігією є іслам ваххабістського типу (заснов¬ником вважається релігійний реформатор Мухамед ібн Абд аль-Ваххаб, який жив у XVIII ст.), щодо атеї¬зму, то він заборонений і переслідується за законом. Мусульмани зобов'язані виконувати всі приписи Ко¬рану, судова влада здійснюється шаріатськими суда¬ми. У цьому регіоні поширене мусульманське право, яке підкоряє світську владу впливу релігійної влади.
Інший варіант клерикальної держави створено в Ізраїлі. Державною релігією є ортодоксальний іудаїзм, який змішується з сіоністською ідеологією. Ізраїль¬ське громадянство надається тільки євреям, а євреями, згідно з законом від 10 березня 1970 р., визнаються особи, що народилися від матері єврейської національності і сповідають іудаїзм або навернені в іудейську релігію. Раввінат Ізраїлю має великі повно¬важення у галузі політики, управління державою, ре¬гулюванні сімейно-шлюбних відносин. Останні роз¬глядаються судами за біблійно-талмудистськими принципами.
В інших країнах формально декларується свобода віросповідання, але водночас існують привілейовані релігії й релігійні течії: у арабських країнах це іслам; в латиноамериканських і західноєвропейських — ка¬толицизм; в Греції і Росії — православ'я. Визнання особливого становища тієї чи іншої церкви за¬фіксовано у конституціях 42 держав; законодавство 32 країн обумовлює зайняття вищих постів у державі прийняттям релігійної присяги; у 22 країнах, згідно з конституціями, пост глави держави можуть займати тільки особи, що належать до офіційної церкви. Та¬ким чином, в означених країнах не відповідають дій¬сності механізми конституційного закріплення і пра¬вового регулювання принципу свободи совісті.
Існують країни, в яких офіційної державної релігії не існує. Наприклад, в СІЛА панівної релігії взагалі не було, а у Франції й Туреччині церква свого часу була відокремлена від держави. Відповідним орга¬нізаціям надається можливість брати участь в полі¬тичному житті. Таким чином, за своєю суттю свобода совісті тут означає право людини обирати будь-яке віросповідання або право не сповідати ніякої ре¬лігії. Такі права розглядаються невід'ємними осо¬бистими громадянськими свободами в конституціях цих країн.
Ще за часів буржуазних революцій, як уже факти¬чно зазначалося, у Європі виник широкий ідейний рух — вільнодумство, який поставив перед собою за¬вдання боротися проти духовного диктату церкви, за здійснення свободи совісті. У наш час у західних країнах діють товариства вільнодумців, що об'єдну¬ють атеїстично і антиклерикально зорієнтованих людей. Ці товариства входять до Всесвітнього союзу ві¬льнодумців. У 1981 р. у Лозанні (Швейцарія) відбувся 39-й конгрес Всесвітнього союзу вільнодумців, в ро¬боті якого взяли участь представники національних організацій вільнодумців Австрії, Бельгії, Індії, Італії, СІЛА, Швейцарії, Швеції, Фінляндії, ФРН. Конгрес розглянув проблему "Вільнодумство і молодь: за май¬бутнє без догм". У своїх виступах делегати закликали розповсюджувати матеріалістичні ідеї, боротися за всебічний духовний розвиток людини.
У зв'язку з цим необхідно враховувати дві про¬тилежні тенденції, в контексті яких свобода совісті набуває рис певних ідеологічних орієнтацій — кле¬рикалізму і атеїзму.
Предметом нашого розгляду є один з аспектів свободи совісті — її конституційно-правовий зміст. У цьому значенні свобода совісті вивчається як сукуп¬ність правових норм і реальних гарантій, що регу¬люють і визначають розвиток зв'язаних з релігією су¬спільних відносин. Тобто, свобода совісті є правовою категорією.
Згідно з Конституцією України, свобода совісті — це право на свободу світогляду і віросповідання, свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої. Це конституційне визначення є основним змістовним елементом інституту свободи совісті, виступає її най¬вищою юридичною силою. Вона надає рівні мож¬ливості щодо реалізації власних духовних потреб і ві¬руючим, і невіруючим.
Стаття 35 Конституції України закріплює відок¬ремлення церкви від держави. На її важливість вка¬зують такі обставини: по-перше, дана стаття є вирі¬шальною передумовою для досягнення юридичної рівності в релігійній сфері, усунення дискримінацій щодо віруючих або невіруючих; по-друге, усунення релігії зі сфери державно-правового життя звільнило від виконання невластивих функцій церквою.Поряд із статтею 35 правовий інститут свободи совісті охоплює конституційні норми: 1) рівність гро¬мадян перед законом незалежно від їхнього ставлення до релігії, їх рівні права в економічному, полі¬тичному, соціальному і культурному житті; 2) ви¬користання громадянами прав і свобод не повинні перешкоджати інтересам суспільства і держави, пра¬вам інших громадян; 3) здійснення прав і свобод не¬від'ємне від виконання громадянином своїх обо¬в'язків.