Емоції і почуття
Пристрасть - це сильне, стійке всеохоплююче почуття, яке домінує над іншими спонуками людини і призводить до зосередження на предметі пристрасті всіх її сил і поривань. Причини формування пристрастей різні. Вони можуть визначитися усвідомленими ідейними переконаннями, виходити з тілесних потягів. Пристрасть нерідко є рушійною силою великих справ, подвигів, відкриттів. У медицині багато прикладів, коли в ім'я врятування людини, з метою вивчення тяжких захворювань та розробки методів боротьби з ними лікарі проводили досліди на собі.
Афект - сильний і відносно короткочасний емоційний стан, пов'язаний з різкою зміною важливих для суб'єкта життєвих обставин; характеризується яскраво вираженими руховими виявами та змінами у функціях внутрішніх органів.
Розрізняють фізіологічний і патологічний афекти. У стані фізіологічного афекту людина, незважаючи на потрясіння, що виникло раптово, здатна керувати своєю діяльністю або контролювати її. Цей афект виникає як реакція організму на сильний і несподіваний подразник. Патологічний афект здебільшого спричиняється відносно слабким подразником, наприклад незначною образою.
Усе розмаїття підходів до співробітництва лікаря та хворого складається із чотирьох головних компонен¬тів: а) підтримки; б) розуміння; в) поваги; г) співчуття.Підтримка - одна із найважливіших умов пра¬вильних взаємин лікаря і хворого. Підтримка у цьому випадку означає прагнення лікаря бути корисним для хворого. Одначе це не означає, що лікар повинен взяти на себе всю відповідальність за стан здоров'я і настрій хворого. Тут повинні допомагати й сім'я та близькі друзі хворого. Однак головні ресурси, віро¬гідно, приховані у самому хворому, їхнє повне роз¬криття й використання стане можливим, якщо хворий усвідомить: лікар прагне допомогти, а не намагається примусити. Таким чином, лікар відповідає за мораль¬ну підтримку хворого, тобто активізує роль хворого у лікувальному процесі.
Ефективність плацебо насамперед залежить від самого бажання хворого одужати і, нарешті, від його впевненості в успіху. Згода хворого на активну участь у лікувальному процесі провіщає сприятливий ре¬зультат.
Розуміння хворого з боку лікаря - це підґрунтя, на якому закріплюється довіра, адже хворий переко¬нується, що його скарги зафіксовані у свідомості лі¬каря і він їх активно осмислює. Розуміння може бути виражене і невербальним шляхом: поглядом, кивком голови тощо. Тон та інтонація здатні демонструва¬ти як порозуміння, так і відстороненість, незацікав¬леність. Якщо хворий переконується у нерозумінні і небажанні зрозуміти, то він автоматично перетворю¬ється з помічника лікаря на його супротивника. Не¬виконання лікарських рекомендацій може бути єдиною ознакою того, що хворий не впевнений у заці¬кавленості лікаря його конкретним випадком, у бажан¬ні лікаря вникнути в ситуацію і розібратися профе¬сійно. Взаємини лікаря і хворого заходять у безвихідь.
Повага передбачає визнання цінності хворого як індивіда і серйозності його тривог. Ідеться не тіль¬ки про згоду вислухати людину, головне - проде¬монструвати, що її слова є вагомими для лікаря: не¬обхідно визнати значущість подій, які мали місце в житті хворого, і особливо тих, що становлять інтерес з погляду лікаря-професіонала.
Доцільно буває похвалити хворого за терпіння, за скрупульозне виконання ваших призначень. Якщо хворий показав вам результати своїх аналізів, рент¬генограми тощо, покажіть, наскільки корисною вияви¬лася ця інформація, тоді у такий спосіб виникне пози¬тивний зворотний зв'язок.
Однією з найнебезпечніших і деструктивних зви¬чок лікаря є здатність до принизливих щодо своїх па¬цієнтів зауважень. Хворий, який випадково почув, як лікар насміхається з нього у колі друзів, мабуть, ніко¬ли цього не забуде і не пробачить. Аналогічна ситуа¬ція може виникнути під час збирання анамнезу, коли лікар постійно робить зауваження з приводу неточ¬них висловлювань (формулювань) хворого, супровод¬жує зауваження відповідною незадоволеною мімікою обличчя, "нервовими" рухами рук.
Співчуття - ключ до співпраці між лікарем та хво¬рим. Необхідно вміти поставити себе на місце хворо¬го, подивитися па світ його очима. Співчуття - це певною мірою своєрідна екранізація (поглинання) почуттів іншого на свою духовну сферу. Співчува¬ти - значить відчувати іншого всім своїм єством. Спів¬чуття починається з факту нашої присутності, інколи мовчазної, з очікування, коли хворий заговорить.
Лікар повинен терпляче слухати хворого, навіть коли він повторюється. Співчуття можна висловити досить просто, поклав¬ши руку на плече хворого, що створює певний пози¬тивно-емоційний настрій, на якому можна будувати взаємодовіру. Одначе таке ставлення до хворого зов¬сім не означає "панібратства" або "вседозволеності". Певна "дистанція" між ліка¬рем та хворим повинна завжди витримуватися, що на певному часовому відрізку взаємин буде гарантувати лікарю збереження свого авторитету й гідності.