Засоби стимулювання навчальної активності школярів

Засоби стимулювання навчальної активності школярів

План

1. Емоційне стимулювання навчально-пізнавальних потреб школярів.

2. Загальні правила конкретних стимулів виховання та навчання.

I. ЕМОЦІЙНЕ СТИМУЛЮВАННЯ НАВЧАЛЬНО-ПІЗНАВАЛЬНИХ ПОТРЕБ ШКОЛЯРІВ

Педагоги-практики знають, що для позитивних змін фізіологічного, психологічного та особистісного порядку у дітей є зміна соціального становища, яким може бути вступ до школи. Це покладає велику відповідальність на вчителя-класовода, котрий забезпечує не тільки умови для цих змін, а й подальший розвиток дитини в удосконаленні своєї особистості за рахунок навчально-виховного процесу. Але практика показує, що вже в другому півріччі бажання першокласника ходити до школи зникає разом з потребою навчатися. Відомо, що кожна дитина, як і всі живі істоти, прагне удосконалюватися. З приходом до школи вона має усвідомити можливості навчального процесу, які забезпечуються педагогічним стимулюванням та задоволенням навчально-пізнавальних потреб, а вони є домінуючими для першокласника. Психолого-педагогічна умова такого забезпечення - вирішення цілої низки дидактичних протиріч, їх не так і багато: найперше - зовнішні (педагогічні) та внутрішні (особистісні), що забезпечують успішність навчального процесу. Педагогічна майстерність учителя полягає в природному переводі зовнішніх педагогічних у внутрішні - психологічні протиріччя та створенні оптимальних умов для їх усвідомлення учнем. Це дасть змогу педагогові підняти процес навчання учнів на більш високий рівень завдяки свідомому просуванню від мети уроку до бажаного результату. Крім того, такий підхід вкрай необхідний для усунення формалізму в діяльності сучасної школи, оскільки дає змогу учневі сприймати себе як активного суб'єкта навчального процесу, від якого залежить якщо не все, то більшість у самовдосконаленні.

Організаційний етап.

Отже, починаючи з організаційного етапу, вчителеві необхідно формувати ціннісні орієнтації учнів на використання всіх можливостей у самовдосконаленні та соціально-психологічні установки (готовність) до їх реалізації в умовному та реальному процесі життєдіяльності. В основу цієї роботи покладається актуалізація знань про духовні, моральні та матеріальні цінності людства і свого народу, що сприяє самовдосконаленню і є визначальною умовою поліпшення особистого та соціального буття. В такому разі не досить нагадувати дітям, який буде урок зараз і що відбуватиметься на ньому. Важливіше, аби учні самі визначили, що вони вже досягли на даний момент і які почуття у них викликає цей рівень, чи задоволені вони собою і чи мають зупинятися на досягнутому. Отже, основною педагогічною метою цього етапу є емоційне стимулювання позитивних почуттів дітей, які їм дадуть змогу зафіксувати у свідомості відповідні можливості навчальної діяльності, її цінність для подальшого самовдосконалення та готовність використовувати все можливе в цьому плані, що буде запропоноване вчителем під час вивчення цієї дисципліни. Як показує шкільна практика, сьогодні запізно орієнтуватися на вікові обмеження молодших школярів. Діти народжуються з гарними' розумовими здібностями, однак батьки, які займаються вихованням дитини з моменту появи на світ і не мають спеціальної педагогічної підготовки, а потім працівники дошкільних закладів, учителі початкової школи, що не своєчасно підвищують свій професійний рівень і не ознайомлюються з якісними змінами психічних особливостей наступних поколінь, загальмовують розвиток актуальної зони дитини та не забезпечують своєчасний перехід її в зону найближчого розвитку. Найчастіше педагогічні працівники обмежуються тільки вимогами навчальної програми і, відтак, недостатньо уваги приділяють вивченню особливостей та можливостей психіки дітей молодшого шкільного віку, а також завдань, що складають зміст їхнього найближчого розвитку. У дітей, які народилися в 90-их роках, і це фактично основний склад учнів сучасної початкової школи, психологами та педагогами відмічаються певні характерні вікові відмінності, що відрізняють їх від попередніх поколінь. Це переважно позитивні зміни, які дають змогу учневі сприйняти, осмислити, усвідомити та зрозуміти більш складні явища за спрощеної подачі інформації. Крім того, діти цього вікового періоду дуже цікавляться всіма кількісно-якісними змінами, що природно визначається наявністю кризового періоду життя. Ця цікавість за позитивного стимулювання стає для дитини важливим рішенням у самопізнанні та вдосконаленні. І в цьому, плані найважливішим є постійне створення умов виникнення навчально-пізнавальних потреб дитини, які б сприймалися нею як потреби самовдосконалення.Можна з певністю сказати, що сучасний учень молодшого шкільного віку не тільки здатен зрозуміти за кваліфікованого пояснення, а й потребує найпростіших знань про свою психіку та особистісні утворення. За їх відсутності потреба в самоудосконаленні не усвідомлюється учнем і не стимулює виникнення потреби в самоствердженні себе в ролі суб'єкта пізнавальної діяльності, як провідного засобу навчання. Таким чином втрачається не тільки навчачально-пізнавальний інтерес, а й можливість педагога спиратися на нього в своїй роботі. В цьому контексті неприпустимим є зміщення акцентів у педагогічній діяльності з позитивних змін учня на негативні, отже висвітлення позитивних надбань дитини на організаційному етапі - психолого-педагогічна умова успішної реалізації будь-якої форми здійснення навчального процесу. За такого підходу ефективними стають колективні форми роботи на початку уроку, що дають змогу учневі ототожнити себе з більшістю встигаючих учнів, мета яких - самовдосконалення за рахунок навчальної діяльності. Так групова емоційно насичена відповідь школярів на запитання: «Хто ми є?» - передбачає відповідь, як оцінку своїм прагненням стати досконалими членами високорозвиненого суспільства. Діти визначають, що їм необхідно зробити, аби досягти успіху. Це дає змогу педагогові не тільки формувати колективні та індивідуальні соціальне значимі навчально-пізнавальні установки, а й відпрацьовувати логіку організаційного етапу, що стає сталою навичкою сприйняття своєї ролі під час виконання дітьми будь-якої справи. Підкріпленням позитивного стимулювання на цьому етапі має бути виконання учнями посильних самостійних чи колективних завдань, що мають підтвердити у свідомості дитини наявність відповідних змін. Це підготовчий етап до створення основних суперечностей між програмними вимогами, носієм яких є вчитель, та недостатніми можливостями учнів задовольнити їх за рахунок своїх досягнень. Ця суперечність створюється на основі введення дітей у ситуацію виконання наступного завдання, яке є звичним за формою, однак по суті потребує тих знань та умінь, які ще не сформовані у дитини і які відповідають сучасним програмним вимогам з відповідної навчальної дисципліни. Коли учень стикається з такою конфліктною ситуацією, почуття задоволення своїм рівнем змінюється на протилежне за модальністю, що має вирішальне значення для послідовних позитивних змін. Дитина, як і доросла людина, ніколи не змінюватиме те, чим вона задоволена на даний момент. Отже, створення ситуації особистого незадоволення межею своїх актуальних досягнень - необхідна умова здійснення мотиваційного та цільового етапів. Однак слід відзначити, що враховуючи індивідуальні особливості кожного учня, вчитель має чітко вирахувати оптимальний час ситуації емоційної напруги, аби не допустити емоційної перенапруги, що призводить до розчарувань, втрати пізнавального інтересу, формування негативних комплексів тощо. Він на цьому етапі має сприйматися учнями як великий гуманіст, друг, помічник, який не тільки вказує шлях, яким учень має удосконалюватися, а й допомагає пройти ним з найменшими моральними, інтелектуальними та фізичними затратами, що дуже важливо під час формування вмінь учнів ефективно будувати будь-яку діяльність, а відтак і своє життя. Основним завданням педагогічного впливу на цьому етапі є перехід попередніх суперечностей у наступні: між зовнішніми (педагогічними) та внутрішніми (особистісними) вимогами учня до рівня своїх знань, умінь та навичок, а також їх послідовна інтеграція як психологічне новоутворення дитини. Ця робота потребує керованого аналізу одних та інших вимог з послідовною оцінкою їх учнями як: внутрішніх - недостатніх, так і зовнішніх - необхідних і достатніх для самовдосконалення та. наступного життя. При цьому педагог має переконати учня, що основна проблема криється не в його неповноцінності, а у відсутності тих вимог, що актуалізувалися цим завданням, і що за відповідного бажання учня та допомоги вчителя їх легко реалізувати. Для цього вчителеві достатньо правильно побудувати евристичну бесіду, або створити програвання чи вирішення життєвої ситуації, що яскраво показує дітям, для чого необхідно навчитися розв'язувати задачі з двома чи кількома невідомими, вміти користуватися правилом грамотного мовлення, володіти тією чи іншою інформацією. За таких обставин емоційний стан учня закономірно змінюється в бік позитивної модальності, що зумовлюється появою у школяра надії на те, що він зможе, бо здібний, а також впевненості в тому, що це вкрай необхідно для його подальшого життя. Слід зазначити, що попередня робота не є самодостатньою, а лише створює умови для подальшого природного управління навчально-пізнавальною діяльністю учня, котрий вважатиме себе повноцінним її суб'єктом лише тоді, коли сам визначить відповідну мету. Для цього вчитель має актуалізувати в свідомості дитини: за рахунок чого вона може виконати свої вимоги і що конкретно для цього їй необхідно зробити. Який тип уроку не реалізовувався б учителем, він має на цьому етапі разом з учнями оцінити та визначити особистісні перетворення. Підхід це не новий, однак передбачає сприйняття учнем самого себе як особистості, з якою рахуються і думка якої вирішальна у самовизначенні, що дає змогу дитині усвідомлювати свій, керований учителем, вибір як самостійний, а, отже, необхідний до реалізації. Таким чином з інтегративно-цільового педагог має перевести дітей на пізнавальний, тобто когнітивний етап уроку.Когнітивний та заключний етапи.