Обдарованість - як проблема в психології

Дослідницька діяльність забезпечує більш високий рівень системності знання, що виключає його формалізм.

Наступний напрямок здійснення індивідуалізованого навчання полягає в активізації ролі педагога в підборі індивідуальних прийомів навчання на основі рекомендацій психологів, а також розробленої технології особистісно-орієнтованого, різнорівневого навчання.

Усі три названих напрямки можуть дати оптимальний ефект лише за умови формування пізнавальної спрямованості і вищих духовних цінностей.

Таким чином, робота з обдарованими дітьми припускає наявність даних про структурно-якісні характеристики обдарованості, методик їхнього виявлення і розвитку, а потім організаційних заходів, у рамках яких і здійснюється практична робота по подальшому розвитку творчих здібностей і обдарованості.

У сучасній вітчизняній школі таке малоймовірно, тому що матеріальна база і підготовка вчителів залишають бажати кращого. Хоча, як і скрізь, є творчо обдаровані педагоги, що дають можливість прорости і вирости обдарованим дітям.

Не можу не згадати свого шкільного вчителя малювання. Його погляд на світ настільки незвичний і оригінальний, що часто залишається не зрозумілим навколишніми. Коли я училася в школі, ми усі вважали його «дивним» ,тому що просто не розуміли його, що не вписується в наш «звичайний» світ. Тільки через багато років ми почали розуміти, як багато ми втратили, радуючись своєї заурядності і не в силах оцінити творчий порив нашого вчителя, що і в навчання вводив дуже багато творчих ідей. І дотепер не зупиняється…Зараз у нього учиться мій син, що говорить, що він дуже дивний, але тепер я можу пояснити, що це не чудність, а просто інший погляд на життя, погляд художника, погляд людини творчого.

3. Визначення інтелектуальної активності

Чітко обкресленого теоретичного змісту сам термін «інтелектуальна активність» не має. За ним дотепер зберігається споконвічний зміст латинського «activus» - діяльний, енергійний.

Формально-динамічні характеристики діяльності, такі як швидкість, напруженість, тривалість і т.д., є чисто кількісними показниками і визначають скоріше тонус діяльності. А проблема активності як «міри взаємодії» є, насамперед, проблема якісна, тому вирішувати її треба, відштовхуючи саме від змістовної сторони досліджуваного явища.

Мірою інтелектуальної активності може служити інтелектуальна ініціатива, яку потрібно розуміти як продовження розумової діяльності за межами ситуативної заданості, не обумовленої ні практичними нестатками, ні зовнішньою чи суб'єктивною негативною оцінкою роботи, можна побачити в ній адекватне вираження поняття активність.

Інтелектуальну ініціативу не слід ототожнювати з проявом будь-якої ініціативи в інтелектуальній сфері. Вона відрізняється, по-перше, від ініціативи вибору, переваги розумової іншим видам роботи, по-друге, - від прагнення до перевиконання завдання, коли понад заданий в експерименті (і в житті) випробуваний просить дати йому ще одну, дві і так далі задачі.Мотиви вибору сфери діяльності можуть бути також різними: це і потреба в самоствердженні, і бажання якось виділитися, заслужити похвалу, і захопленість розумовим (нехай навіть і рутинним) процесом, і, нарешті, власне пізнавальна потреба. Відсутність чіткого об'єктивного критерію мотивації вибору розумової роботи не дозволяє розглядати ініціативу вибору однозначно як інтелектуальну.

Інтелектуальна активність особистості виявляється, звичайно, у будь-яких обставинах, у будь-якій сфері діяльності людини. Але не стимульована ззовні діяльність - це той феномен, що виявляє її однозначно, аналогічно тому, як у свій час уведення методу проблемних ситуацій затверджувало мислення, відокремлюючи його від інших психічних процесів. Виходячи з цієї аналогії, визначення інтелектуальної активності виглядає так: якщо мислення - це процес рішення задач, та інтелектуальна активність - це нестимульоване ззовні продовження мислення. Інтелектуальна активність - чисто особистісна властивість, ця властивість цілісної особистості, що відбиває процесуальну взаємодію пізнавальних і мотиваційних факторів у їхній єдності, де абстрагування однієї зі сторін неможливо.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ