Розвиток наукових знань про природу психіки
Розвиток наукових знань про природу психіки
Шлях розвитку уявлень про психіку можна розді¬лити на два періоди - донауковий і науковий. У дона¬уковий період психіку розглядали як душу. Первісні люди за допомогою поняття душі пояснювали такі явища, як сон, втрата свідомості, психічні захворювання, смерть тощо. Ду¬ша розглядалась як окрема щодо тіла сутність, тотожна йому за формою. Вона залишає тіло під час сну або по смерті і живе поза тілом з тими самими потребами і занят¬тями, що й при тілесному житті. Поняття душі посідає на¬лежне місце у міфології та релігії.
Перші наукові уявлення про психіку виникли у старо¬давньому світі (Єгипті, Китаї, Індії, Греції, Римі). Вони від¬бивалися у працях філософів, медиків, педагогів. Можна умовно виділити ряд етапів розвитку наукового розуміння природи психіки та предмета психології як науки.
Природа психіки по¬в'язується із свідомістю людини (з перших століть нашої ери і до кінця XIX ст.). У другій половині XIX ст. виникає уявлення про психіку як поведінку. Наприкінці XIX ст. пси¬хіка людини дедалі чіткіше пов'язується із самосвідомістю, пізніше - з особистістю (табл. 1).
Найдавніші спроби науково пояснити психіку зафіксо¬вані у давньоєгипетському папірусі - «Пам'ятці мемфіської телеології» (кінець IV тис. до н. е.), де вперше описується механізм психічної діяльності. Центральний орган - це серце людини, котре «усякій свідомості дає підніматися». Мова ж повторює усе, «що замислене серцем».
Залежно від домінуючого елемен¬та виділяли три типи людей: а) сильні, хоробрі, схожі на тигра (з домінуванням жовчі); б) рухливі, неврівноважені, як мавпи (з домінуванням «ці»); в) малорухливі» повільні (з домінуванням слизу).
Засновник відомої етико-філософської школи Конфуцій (551-479 до н. е.) вважав, що психічні властивості людини є природженими. Він поділяв людей на тих, «хто має знання від народження», тих, хто «має знання завдяки навчанню», тих, «хто починає вчитися при виникненні труднощів», та тих, «хто ніколи не вчиться». Перші - мудрі правителі. Другі - мають вчитися, розмірковувати, самовдосконалю¬ватись. Треті - вчаться стихійно, під впливом складних обставин життя. Останні - «народ» - потребують керів¬ництва та примусу, але не навчання, до якого не здатні.
У стародавній Індії поняття душі розкривається у текстах Вед (II тис. до н. е.) та Упанішад (І тис. до н. е.). Душа розглядалась як субстанція, якій властиві свідомість, віч¬ність, здатність до діяльності. Потенційно душа володіє знан¬ням, мораллю, вірою, необмеженою енергією (силою) і не¬скінченним блаженством. Але оскільки душа перебуває в недосконалому стані, вона займається неадекватною діяль¬ністю та підвладна стражданням.
2. Таблиця 1. Етапи становлення предмета психології як науки
Час виникнення Провідне поняття Стисле визначення
Десятки тисячоліть до н. е. Душа в архаїч- ному розумінні Двійник тіла, що живе власним життям та покидає тіло під час сну, смерті, непритомності
Кінець IV тис. до н.е. Душа Нематеріальна, не залежна від тіла пізнавальна та життєдайна основа. В античну епоху ототожнювалась з атомом, вогнем, повітрям, а в епоху середньовіччя - із свідомістю як здатністю до рефлексії
Перші століття н. е. Свідомість Сукупність мотиваційних, пізнавальних та емоційних властивостей індивіда
Друга половина XIX ст. Поведінка Сукупність реакцій у відповідь на зовнішні подразники. Згідно з поглядами біхевіористів має бути протиставлена свідомості
Кінець XIX ст. Самосвідомість Система уявлень індивіда про себе, що регулює його стосунки з іншими людьми, ставлення до себе, образ власного «Я» з притаманними йому когнітивними, емоційними та оцінково-вольовими компонентами