СМИСЛОВІ ПЕРЕЖИВАННЯ ПЕРШОКУРСНИКІВ I ЇХ АДАПТАЦІЯ ДО СТУДЕНТСЬКОГО БУТТЯ

Смисли нового буття як необхідність певного особистісного росту, мають робити життя студента осмисленим, робити його теперішні навчальні заняття і спілкування потрібними для його уявного майбутнього. Відсутність у дебютанта нового смислопородження, яке б відповідало новому соціальному становищу, є головною причиною невдалої адаптації до студентського життя і до вузівського навчання; саме ця причина веде багатьох першокурсників до переживання невідповідності новій ситуації, а потім призводить їх певну частину до неуспішності, девіації і відрахування.

Спеціально підготовлені, уповноважені і, головне, референтні для студентів люди (старшокурсники, куратори, адміністратори, психологи) мають допомогти першокурсникові контролювати нові обставини; вони мають опосередковано керувати плином переживань у новаків з тим, щоб навчально-виховний процес вів кожного першокурсника до особистісного зростання, а не до стагнації, девіації чи психопатології. Референтні і компетентні особи для того, щоб впливати на потік студентських переживань, мають мати не лише спеціальні статуси і обов’язки, не лише бути авторитетними для студентів, а і володіти досягненнями сучасної психокорекції і психоконсультування. На становлення особистості студента має впливати крім всіх інших осіб ще і авторитетний для неї психолог через спеціальні консультації і тренінги. Вплив психолога на хід переживань студента є уже необхідною ознакою нашого часу.

Самотужки новакові часто буває важко як породити нові смисли, так і їх операційно забезпечити; для поступу йому необхідно хоча б частково удосконалити свою ієрархію смислів; цій метаморфозі мають допомогти референтні для нього і компетентні оточуючі люди, котрі уже мають не лише моделі плідного студентського життя а і спеціальну підготовку по психокорекції, спочатку хоча б організацією ритуально-символічних дійств, а потім і через проведення спеціальних тренінгів, які б спрямовували гострі переживання першокурсника у нову символічно-культурну канву, в якій враховано досягнення світової практичної психології і яка б допомагала студенту хоча б символічно покласти межу між підлітковим і юнацьким віком. Саме плідне спеціально організоване переживання здатне здійснити початкову внутрішню психічну роботу по встановленню відповідності між свідомістю першокурсника і його нинішнім буттям, між новими необхідностями і наявними можливостями; роботу по підняттю осмисленості буття через породження нових смислів, які б відповідали новим необхідностям і знаходили серед ієрархії смислів своє несуперечливе місце. Кожне переломне переживання засвідчує про перебування першокурсника у стані неможливості здійснення певних необхідностей, ця неможливість проявляє себе при зіткненні наявної ієрархії смислів (смислового поля) з новими обставинами, які пропонують нові смисли. Наявні у студента зразки діяльностей, які відповідають ієрархії смислів, можуть виявитися невідповідними перебігу подій як у зовнішньому, так і у внутрішньому світі, тому для адекватного вибору стратегій психоконсультативної та психокорекційної роботи психолог має добре знати типологію переломних ситуацій, володіти їх діагностикою і, головне, легко віднаходити необхідні підходи і психотехніки.Щоб стати студентом потрібно уже бути живим організмом, який зберігає певну, де в чому відносну, психофізіологічну рівновагу в стосунках із зовнішнім світом. Постійний баланс зв’язків із світом проявляється необхідністю задоволення певного мінімуму базових психофізіологічних потреб; для динамічної підтримки цієї врівноваженості організм саморушійно мобілізує певну міру (не завжди адекватну необхідності) неспецифічних опергенетичних ресурсів. Кожний першокурсник походить із дитинства і зберігає в собі певну, у кого велику а у кого малу, долю психофізіологічної інфантильності, яка викриває міру простоти внутрішнього світу, виявляє себе в орієнтації на легкість і безпосередність тут-і-тепер задоволення базових потреб у зовнішньому світі та на позитивне гедонічне переживання. Залишаючись завжди організмом жива людина імпульсивно реагує стресом на дезадаптацію. Стрес є переживанням неспецифічної мобілізації психофізіологічних ресурсів у відповідь на специфічне порушення рівноваги з світом; він є необхідною ознакою життя, яка діє як настанова готовності до повернення рівноваги організму з світом; він рідко переживається у чистому вигляді, частіше він у “знятому” вигляді супроводить інші, більш психічно складні, специфічні переживання. Смисловим полем індивіда, який переживає стрес, є саме життя (тобто його збереження). Стрес часто є саморушійною неспецифічною базовою частиною іншого переживання, являє собою внутрішню організмічну активність по забезпеченню енергетикою гомеостазу, має корегуватися буттєвою свідомістю (мотивом) і рефлексивною свідомістю (волею) з урахуванням зовнішнього і внутрішнього світу; у більш складних переживаннях виявляється міра його адаптованості чи неадаптованості.

Адаптованість чи неадаптованість стресу виявляє себе у ступені психічного напруження. Невідповідність стресу переломній ситуації спливає через неадекватність їй мобілізаційних ресурсів, через ригідність їх регуляції, через невдалу спрямованість їх реалізації. По характеру впливу на ефективність діяльності розрізняють емоційне і операційне психічне напруження, з яких операційне проявляється відповідною умовам опернантною настановою на виконання дії, а емоційна являє собою перебільшення мобілізованості ресурсів і неспівмірне їх витрачання. Неадекватну емоційну напруженість можна розділити на власне емоційну і тонічну. Емоційна напруженість супроводжується феноменологією страху, тривожності, загального дискомфорту, прикрості, а тонічна проявляється неадекватним для майбутніх фізичних рухів надлишковим тонічним напруженням поперечносмугастої мускулатури. Звична тонічна напруженість проявляє себе мускульним панцерем характеру, який гальмує вільний перебіг переживань і енергії. Нерідко емоційна напруженість приймає диструктивний характер, супроводжується негативним емоційним забарвленням, появою і фіксацією неуспішної психозахисної мотивації, зниженням впорядкованості або повною дезорганізацією поведінки, яка стає фрустрованою, бо втрачає смислову кінцеву мету і проміжню цільову організованість. Практична психологія має багатий арсенал психотехнік, які здатні зняти надлишкову напруженість і досягти стану релаксації: аутогенне тренування, прогресивно-мускульна релаксація, поведінковий тренінг і т.д.Розглянемо соціальну адаптацію першокурсника як процес активного прилаштування до умов студентського буття. Ефективність соціальної адаптації особистості студента явно залежить від того, наскільки він адекватно переживає зовнішній світ і наскільки складними є переживання з його внутрішнього світу. Ступінь прилаштованості до обставин студентського життя виражається в мірі узгодженості його внутрішніх необхідностей з його можливостями реалізації цих необхідностей у конкретній ситуації дебюту навчання у вузі. Хотіння першокурсника осягнути вищу фахову освіту і неможливість його здійснити через зіткнення з непереборними перешкодами веде до переживання становища як фруструючого. Вади здоров’я, житлові і фінансові нестатки, непосильність учбового матеріалу, невміння організувати свій час, неприйняття студентською групою, неуспіх у протилежної статі і т.д. можуть переживатися як трудність віднесене свідомість до зовнішнього світу, яка робить неможливою здійснення мотиву самореалізації і призводить як до втрати вихідного мотиву, який установлює кінцеву мету і оцінює під її кутом зору ситуацію, так і до зникнення організованості конкретною проміжною ціллю окремих дій по реалізації вищезгаданого ведучого смислотворчого мотиву. Оцінка першокурсником перешкод як непереборних призводить до фрустрації як переживання неможливості реалізації мотиву осягнення вищої духовної освіти. При фрустрації втрачається контроль як з боку буттєвого пласту свідомості (мотиву), так і з боку рефлексивного пласту свідомості (волі). Серед причин фрустрації можуть бути як реальні неуспіхи, так і передбачення несприятливого розвитку подій. Результатом же цього переживання є втрата смислової мети і дезорганізація продуктивної діяльності. Переживання фрустрації феноменологічно проявляється прикрістю, загальним дискомфортом, тривожністю, страхом гнівом спрямованим як назовні так і всередину. Надлишкова психічна напруженість при фрустрації обумовлюється багатьма чинниками: вагомістю ситуації, наявністю досвіду виходу з подібних переживань, ригідністю чи мобільністю психічних функціональних структур, які забезпечують діяльність по дебюту в студентське буття.